ІМПРЕСІЯ ДРУГА: CAMERATA SALOMEA / ХVII Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької
Лілія Назар-Шевчук, музикознавець, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії
МУЗИЧНІ ІМПРЕСІЇ ХVII МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ ОПЕРНОГО МИСТЕЦТВА ІМЕНІ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ
ІМПРЕСІЯ ДРУГА: CAMERATA SALOMEA
Прерозкішна Дзеркальна зала Львівської опери, яка з приходом до дирекції Василя Вовкуна почала активно репрезентувати свої можливості як одного з концертних залів, на цьому Фестивалі врешті отримала ґонорове звання і значення КАМЕРНОЇ СЦЕНИ. Це надзвичайно важлива подія, адже відкриває неймовірні можливості для власне підняття велетенського пласту світових та вітчизняних камерних оперних шедеврів різної часової перспективи, уможливлюючи при тім і втілення найрізноманітніших проектів та накреслення магістральних шляхів розвитку не лише суто музично-театрального, але й інструментального чи вокального мистецтва.
І на початок Фестивалю митцями Львівської опери було запропоновано ще одну виставу, безпосередньо пов’язану з Соломією Крушельницькою (14.11.2018). Це містична драма “Salomea” за сценарієм кінодійства львівської поетки Наталії Давидовської “Голоси”, присвяченого “пам’яті геніального голосу Саломеї Крушельницької”. Так, у режисурі Галини Воловецької постала вельми оригінальна та непересічна композиція, в якій синтезуються драматична гра акторів, вокальний та хореографічний елементи, інтенсивний візуальний відеоряд під знаменником двох метафоричних героїв дійства: Голосу Соломії та Голосу Часу. Дуально-діалогічна композиція бесіди цих героїв перемежовується ще з одним – третім документальним компонентом – це витримки з листів співачки, які поетка обирає як специфічну драматургічну лінію у розгортанні цілого. Однак, режисер суттєво збагачує драму за рахунок впровадження саме музичного пласту.
Філософсько-сократівські діалоги містичних істот, двох драматичних акторів – Часу (Василь Когут) та Голосу (Галина Риба), оповиті вишуканими пластичними сценами у виконанні солістки балету Альбіни Якименко (хореографія Сергія Наєнка) та вставними вокальними номерами з реперуару Соломії Крушельницької. Вони прозвучали у виконанні солістки театру Любові Качали, яка зарепрезентувала арії з опер Дж.Пуччіні “Тоска”, “Мадам Баттерфляй” та Дж.Верді “Сила долі”, а також один з улюблених солоспівів, присвячених Соломії Миколою Лисенком “Ой, одна я, одна” на слова Т.Шевченка в супроводі фортепіано (Мар’яна Самотос).
Костюмоване дійство, яскрава драматична гра, спів, танець разом творили реальну мікро-виставу, паралельним виміром до якої рухався, розшифровуючи та підкреслюючи ідейно-образні константи чи рефлексії, кіноряд (в оригіналі Давидовська написала кіносценарій). Саме він демонстрував глядачам низку портретів та світлин великої Соломії, розгортав картини-образи годинників-хронометрів, жорен часу, дощу, жіночих рук, немов зів’ялих грон бузку, клавішів старого фортеп’яно, клаптів афіш і дорогих мереживних суконь, закручених спіралей гвинтових сходів, що ведуть у невідому вічність… Цікаві сценографічні вирішення запропонував художник-постановник Ярослав Бринь, рівно ж як і Оксана Зінченко підійшла до оригінального втілення костюмованого ряду, зокрема, обігравши ідею мармурового одягу, вічного каменю. Невипадково цей символ так яскраво виводить у своєму дійстві Н.Давидовська.
Безкінечні гастролі не дають спочинку Крушельницькій. У 1902 році Соломія виступала в Парижі. Робочий графік був надзвичайно інтенсивним. Співала в операх по чотири-п’ять разів на тиждень – нереально рекордна кількість виступів! У грудні 1902-го на 63-му році життя помер Амвросій Крушельницький. Соломія не змогла приїхати на похорон батька. Мама пережила його, переїхавши до Львова всього на чотири роки. Її поховали в Білій поруч з батьком. На могилі — чарівна статуя жінки, що зі смутком схилила голову, а в руці тримає театральну маску. Білецькі люди кажуть, що то сама Соломія. Далебі ні, але це, безперечно, вдячна донька, яка прийшла на батьківську могилу. Пам’ятник Соломія привезла з Італії, де він був виготовлений у Фльоренції, після смерті батька. На ньому напис латинською мовою: „Завжди з тобою, батьку, в плачу і надії”. Монумент є унікальним витвором мистецтва. За мистецькою красою та цінністю входить у трійку найкращих в Україні…
Так, у пост-модерній формі містичної драми в лоні Фестивалю зринув образ вже не оперних героїнь, а самої великої Меа, яка, освітлена містично-легендарним сяйвом надзвичайної долі, стала імпульсом, прообразом для нових мистецьких візій і прочитань. А для Львівської опери – початок фунціонування такої сцени – новий виток спіралі, новий крок до нових звершень і відкриттів, які не заставили себе чекати, отримавши карт-бланш під мудрим і пророчим кермуванням Василя Вовкуна.