Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Євген Станкович “Цвіт папороті” (феєрія опера-балет)

«…і дотепер над цією оперою нависають хмари, а будь-які намагання поставити цю оперу терплять крах»

 Є. Станкович

               В 1977 році Євген Станкович отримав пропозицію про написання масштабного сценічного твору від французької імпресарської фірми «Алітека» для Народного академічного хору ім. Г. Верьовки, що вимагало знайти нове, світле сучасне жанрово-видовищне рішення.

         За свідченням самого композитора, «були сподівання, що нарешті прийшов час, коли світовий глядач зможе побачити і почути взірець найбагатшого українського фольклору і образів, викладених сучасною музичною мовою, переосмислених композитором і постановником.

         Фольк-опера «Цвіт папороті» – стала зразком так званої «нової фольклорної хвилі» – сутність цього напрямку полягала у відношенні композитора до фольклору, коли прадавні народні мелодії чи інтонаційні тембри поєднуються в авторських творах з модерними принципами композиторської техніки.

         В 1977 році на основі лібрето музикознавця О. Стельмашенка фольк-оперу «Цвіт папороті» Є.Станковичем було завершено. Розпочався репетиційний період. До проекту долучились львівський художник-постановник С. Лисик, київський балетмейстер А. Шекера, провідний маестро того часу Ф. Глущенко. Прем’єра мала відбутись на початку концертного сезону 1979 року в палаці «Україна».

         «Цієї прем’єри ніколи не буде…» – за три дні до здачі сказав у приватній розмові Євген Лисик. Нагорі вважали, що «Україна почала в самостійну грати».

«Безпосередня історія прем’єри, якої не було, – констатує музикознавець Рада Станкович-Сполоська, – складається з ряду абсурдних, але добре знайомих старшому поколінню слухачів обставин: безкінечні комісії, дзвінки перевіряючих з КДБ та ЦК, «ненав’язлива» опіка гостей, «м’які» рекомендації автору не приймати від них ніяких ділових пропозицій (а французи  пропонували двадцять п’ять концертів в паризькій «Гранд Опера» та п’ятирічний контракт по співпраці!), надзвичайне засідання художньої ради, міліцейські кордони за участю кінних загонів навколо палацу «Україна» в день генеральної репетиції і, нарешті, заборона прем’єри з нейтральним формулюванням «з технічних причин». Це рішення прийняв тодішній міністр культури С. Безклубенко.»

         Так було знищено перспективи цілого новаторського оперного напрямку в Україні.

Але чи всі ці події поглинуті часом?…

         Розтерзана фольк-опера Євгена Станковича «Цвіт папороті» до цього часу продовжує існувати у фрагментарному вигляді і очікує своєї сучасної цілісної постановки.

         За роки української незалежності особистісно неодноразово визрівала мрія про надання  сценічного життя «Цвіту папороті». Хотілося втілити концепцію автентичної постановки під відкритим небом, в певному природному ландшафті з водою, живим вогнем, масштабними народними сценами. Цьому ніби й сприяли Віце Прем’єр-міністр України з гуманітарних питань М. Жулинський, пізніше В. Смолій. Але, на жаль, не вдалося.

         В 1998 році разом з швейцарськими художниками Хуго Широм і Томасом Бірве була задумана постановка на одній із Міжнародних виставок у Швейцарії. З цього приводу Євген Федорович писав: «Останнім часом у мене з’явилась надія на можливість реалізації цієї роботи…»

         Не судилося.

         Далі з диригентом В. Василенком визріла концепція постановки опери у Донецьку. І композитор переписує твір для академічного складу виконавців.

         Знову не склалося.

         Нарешті опера Євгена Станковича «Цвіт папороті» ввійшла в програму «Український прорив» Львівської Національної Опери. Саме тут Євген Лисик у співавторстві з Євгеном Станковичем готував шлях поєднання авангардних «на той час», фольклорних та народно-символістських музично-сценічних технологій, нове розуміння ними сутності зрілого неофольклористичного мислення кінця ХХ століття».

Василь ВОВКУН, народний артист України, режисер-постановник