Весілля Фігаро Моцарта у Львові

06.10.2016 - 12:20

Гельмут Льоос

Весілля Фігаро Моцарта у Львові

 

Престижні вищі навчальні музичні заклади на загал в усіх європейських країнах намагаються брати участь в амбітних оперних проектах, залучаючи як співаків, так й інструменталістів: таким чином вони демонструють належний професійний рівень і доводять свій неабиякий художній потенціал. Проте цілком самостійна вистава музичної академії на сцені місцевого оперного театру, котра цілком успішно конкурує з професійною сталою трупою становить неабиякий виняток!

У Львові, в одному з найкрасивіших оперних театрів Європи, збудованому Зигмунтом Горголевським в 1900 році, Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка здійснила вельми сміливий проект: в 2016 році виставила оперу В.А.Моцарта «Весілля Фігаро». Ректор академії професор Ігор Пилатюк та режисер, з недавнього часу професор кафедри оперної підготовки Василь Вовкун, свідомі великих творчих можливостей своїх вихованців та їх викладачів, зважились не лише на те, щоби доручити всі головні партії виключно студентам (що само собою вже доволі ризиковано), але й, відповідно до духу часу, поставили оперу геніального віденського класика у сучасній сценічній інтерпретації. Працівники та студенти повністю забезпечували також склад оркестру і хору. І цей експеримент їм вдався: вистава сприймається чудово – свіжо й актуально, приваблює дуже добрий рівень музичної підготовки, як солістів, хору, так і оркестру.

Режисура спрямована на той тип модерної інсценізації класичних опер та на осучаснення дійових осіб, завдяки якій такий елітарний жанр як опера стає цікавим молоді – і дійсно, більшу частину публіки на виставі становила саме молодь. Вже під час звучання увертюри два акробати показують на сцені ефектні трюки на BMX-велосипеді, актори ж не розлучаються зі смартфоном: молоді виконавці рухаються по сцені вельми розкуто і з великим шиком. Найвиразніше цю тенденцію втілює Керубіно (Ірина Семенюк), що незмінно виступає як хіп-хоппер з MP3-плеєром та навушниками і відповідно вибудовує всю свою роль. Таке прочитання ролі має і чисто музичні наслідки, оскільки до своєї знаменитої арії „Non so più cosa son, cosa faccio“ він ще й пританцьовує, притому з суто сучасним драйвом. Марцеліна (Ірина Кібертайте) і Бартоло (Михайло Подкопаєв) виступають як парочка у сценах в стилі панк-рок і хеві-метал. Дещо нейтральніше поводяться інші головні герої – лише Моцарт виступає як німа постать в історичному костюмі, щоби дати деякі суттєві розпорядження виконавцям.

Любовні епізоди у виставі не обмежуються делікатною еротикою, натомість на сцені презентувався доволі сміливий секс. Вже в першій сцені Фігаро (Юрій Гадзецький) не минає слушної миті пострибати з Сюзанною (Надія Дубченко) на ліжку. Відповідні нагоди трапляються частіше, графиня (Наталія Кухар) і Керубіно теж не зволікають і при першій можливості приступають до справи, а кульмінацією еротичної лінії стає балетна вставка, де дві спокусливо одягнені у танга танцівниці і танцівник наприкінці повертаються спиною і демонструють майже оголене тіло.

Взагалі танцювальні сцени поставлені пречудово, можна б сказати – взірцево (хореограф Сергій Наєнко). Так само не можу поминути прекрасних голосів і прецизійності виконання молодих талановитих співаків – виконавців головних ролей, як також точності і коректності оркестрового супроводу (диригент Юрій Бервецький).

Вся вистава сповнена юнацької легкості, радості і натхнення, а це захоплює всіх слухачів і не залишає місця нудьзі. Спеціально хочу підкреслити, що активний сценічний рух і режисерські новації аж ніяк не зашкодили музичній якості вистави. Шкода, що немає можливості ширше розгорнути спостереження щодо окремих видатних досягнень цієї вистави, але вона настільки гомогенна й цілісна, що з цією великою мистецькою перемогою можу лише сердечно привітати колектив академії.