Зиґмунт Ґорґолевський

Творець театру небаченого

Оглядаючи Львів із Високого Замку, розшукуючи згори в поліхромній, ніби рухливій панорамі міста вже бачені зблизька пам’ятки архітектури, туристи майже відразу знаходять зелений купол театру опери та балету. Неповторний малюнок його корони, впізнавальні обриси пропорційної статури мовби відокремлені чиєюсь турботливою рукою від довколишньої забудовної суєти.

Його виношував у багатій і мудрій уяві, формував і плекав у камені й позолоті протягом майже трьох із половиною років видатний архітектор і будівничий Зиґмунт Ґорґолевський (1845-1903).

Як не дивно, про цю людину написано дуже мало і за життя, і тепер. Мабуть, тому, що не терпів ажіотажу довкола свого імені. Працював злюбов’ю, не галасливо, постійно вивчаючи улюблену справу і займаючись нею без перерви”. Споруди за його проектами є в багатьох містах Польщі та Німеччини, але найкраща з них, як стверджували фахівці ще сто років тому, народилася у Львові – театр, увінчаний золотою пальмовою гілкою.

З.Ґорґолевський народився 1845 року у Сольці біля Познані – на території, яка після чергового переділу Польщі відійшла до Прусії. Після закінчення реальної гімназії у Познані юнак вступив до Королівської будівельної академії в Берліні, де навчався архітектури та інженерної справи. Був одним із найздібніших студентів. Ще в стінах академії взяв участь в архітектурному конкурсі на проект консерваторії в Берліні, розробку якого йому зарахували як дипломну роботу.

Закінчивши 1870 року науку в академії, зостався там асистентом на кафедрі архітектурного проектування. Членом викладацького складу навчального закладубув упродовж семи років. Паралельно працював як практик. Мабуть, першим його, так би мовити, виробничим об’єктом став міський пасажирський вокзал у Берліні (при цьому він обіймав посаду заступника керівника будівництва).

 

1872 року З.Ґорґолевський уперше взяв участь у міжнародному конкурсі на кращий об’єкт німецького парламенту. Цікаво, що серед 105 його учасників зовсім молодий архітектор не загубився і увійшов до першої двадцятки. До слова, через десять літ конкурс на проект рейхстагу повторили, збільшивши кількість учасників до 200; проект З.Ґорґолевського, хоч і одержав високу оцінку, посів тільки четверте місце.

У цей час З.Ґорґолевський уже працював у міністерстві будівництва у Берліні. Важливі його проекти того часу – розширення королівського бюро статистики та перебудова приміщень міністерств сільського господарства, лісівництва, металургії.

Після двох із половиною років праці в іншому міністерстві (громадських споруд) З.Ґорґолевський прийняв запрошення німецького кайзера Вільгельма І. на посаду придворного архітектора. Протягом семи років він здійснював керівництво і нагляд над тим, що будувалося в місті, і створював свої проекти як архітектор королівських палаців. Серед них – новий королівський палац у Веllvue під Берліном; реставрація частини старовинного королівського замку і стародавньої королівської каплиці, королівських замків в Кгоlewси і Кіlоnіі, розширення замку князя Фридерика Кароля в Берліні. За добру службу З.Ґорґолевський у 1885р. одержує чин королівського інспектора будівництва. Через рік він повертається у міністерство громадського будівництва.

Упродовж життя в Берліні 3. Ґорґолевський брав участь у найголовніших конкурсах, які оголошувалися в місті чи краї. За його проектами були побудовані міст Вільгельма І, вища школа для дівчат та протестантський тум у Берліні, дім Товариства друзів наук і будинки навпроти Польського театру в Познані, земський і окружний суди в Ополю й Ольштині, тюрми в Свидниці й Гуті Королівській, купальний заклад у Вестфалії.

У часописах початку 20 ст. говориться, що З.Ґорґолевський “брав участь у конкурсі на Галицький сейм у Львові, його проект було визнано за найкращий, але дали першість іншому” (“Слово Польське”, 1903, 6.07, після обіду), а також, що він мав будувати цей сейм, але доручили іншому(“Туgodnik іlustrowany”, 1903/29, с.577). Гіркоту, яка відчувається в цих словах (на жаль, факти не вдалося поки що перевірити документально), можуть пояснити коментарі з української газети: “Треба признати полякам, що вони в своїм патріотизмі та національній відпорності перевищують усі слов’янські й неслов’янські народи… вміють використовувати всяку обставину в свою користь із незвичайною зручністю, вміють при тому робити собі рекламу просто американську. Їх боротьба з германізмом у Познаньщині своїми розмірами ніяк не може йти в порівняння з національною боротьбою в Чехії або з нашим русько-польським спором” (“Діло”, 1901,26.06).

У 1887 р. З.Ґорґолевський виїжджає з Берліна. Три роки працює в Наllі nad Sala, аз 1891р. – біля Ганновера (Ніldesheim) іGetyndze. В Наllі розробив проект і здійснив керівництво при будівництві університетських будівель (перша в Прусії університетська психіатрична клініка з ізольованими будинками, археологічний музей, хімічний, фізичний та фармакологічний інститути), у Ніldesheim працював референтом із будівництва шкільних і університетських закладів. Крім того, займався реставрацією в інших містах: катедра Вавеля в Кракові, історичний замок Радзивiлів на Волині (Оlуса) і в Баґателі, старовинний костел у Wrzesni, каплиця Чапських у Смоґульці біля Познані, палаци Чарнецьких у Сєракові, Квілєцких в Опорові, інші палаци у Кобильниках, Рашевах, бібліотеки Дзялинських у Корніку, а також проектуванням приватних будинків.

У 80-их роках 19 ст. З.Ґорґолевський стає одним із найвідоміших польських архітекторів. На виставці польського мистецтва у Кракові в 1887 р. саме він здобув найвищу нагороду – Почесний диплом. До 50-річчя Кайзера йому присуджують титул радника уряду з архітектури і будівництва – як доказ визнання і високої оцінки його діяльності. Він входить у члени журі поважних архітектурних конкурсів. Зокрема, в 1892 р. він входив у склад конкурсного журі на кращий проект театру в Кракові, де виграв Ян Завєйский, його майбутній конкурент у Львові. Слова, сказані пізніше, стосуються і цього періоду: “Не шукав слави, але був відомим. Багато подорожував, вивчав пам’ятки архітектури… мав у повному значенні європейську наукову повагу в справах архітектури”(” Туgodnik іlustrowany “, 1896/11,с.913).

У 1893 р. міністерство освіти запропонувало З.Ґорґолевському прийняти, на запрошення Галицького намісництва, посаду директора Державної промислової школи у Львові (створена в 1886 р., вона розміщувалася разом із Музеєм художніх промислів у залах ратуші, а влітку 1892 р. для неї був споруджений будинок на вул. Театральній, 17). Для піднесення рівня цієї школи він запросив до викладання в ній відомих у краї митців: скульпторів, художників, архітекторів.

Будучи високим професіоналом, З.Ґорґолевський у Львові входив у добрий десяток різних комісій. Він був керівником служби нагляду за будівництвом народних шкіл у цілій Галичині, куратором із питань професійної освіти (дбав про матеріальну базу в школах, про навчання в багатьох школах Прикарпаття художньої обробки деревини). Як член Вченої ради Політехнічного інституту у Львові був консультантом-радником при спорудженні будинку для Музею художнього промислу та костелу Єлизавети, реставрації катедри і добудови Політехніки.

У 1894 р. З.Ґорґолевський переміг у конкурсі на будівництво Палацу мистецтв для крайової виставки в Стрийському парку, за його ж ескізами тут були споруджені головна брама та кілька павільйонів, тепер, на жаль, зруйновані. Дуже серйозно він поставився до оголошеного в 1896 р. конкурсу на споруду Міського театру у Львові, у якому вирішив узяти участь. Він завжди багато подорожував, вивчав найкращі пам’ятки архітектури. Відвідав Францію, Швейцарію, Росію, в Італії навіть кілька місяців прожив. А перед тим, як приступити до проекту театру, обстежив найвідоміші театри, збудовані в останні десятиріччя. Про своє бажання взяти участь у конкурсі не говорив нікому, працюючи вночі в повній таємниці.

Проектуючи, будуючи, реставруючи палаци та інші не менш розкішні чи представницькі споруди, З.Ґорґолевський завжди був у полоні своєї нездійсненої мрії, вже реально посталої в кресленнях, – театру. Він одержав замовлення на його проект після закінчення будівельної академії -двадцятичотирьохрічним юнаком. Це мав бути столичний театр для опери й оперети, задуманий режисером, театральним діячем, у минулому артистом, до речі, зі Львова Станіславом Добжанським. Для цього в 1879 р. було виділене місце в центрі Варшави (на посесії Арнольдів при вулиці Мазовецькій). Проект молодого будівничого відзначався оригінальністю, в ньому відчувалося новітнє архітектурне мислення – незвичні для тих часів металеві конструкції (“Туgodnik іlustrowany”. 1896/8, с.147). Однак замовник несподівано помер, і разом із ним – ініціатива на спорудження театру. Креслення навічно лягло до шухляди. А мрія залишилася. Зберігся й досвід вирішення різноманітних проблем у театральному проектуванні. До них він повернувся у Львові.

Тут завдання було непросте: поставити театр на місці з несприятливими гідрогеологічними умовами. Вибір місця припав на площу Ґолуховських як таку, що була достатньо великою і не вимагала знесення якихось будинків для розширення забудівної зони, а також не містила довкола себе високих будівель.

Закінчений проект З.Ґорґолевський вислав до свого товариша в Галле, щоб у журі не здогадалися, що конкурсант зі Львова. Таємниця виявилася тільки після відкриття конвертів. Члени журі визнали, що директор Львівської промислової школи “створив правдивий шедевр” і підтвердив свій великий авторитет як архітектор, інженер, художник-дизайнер. Він став героєм дня, проте з величавим спокоєм і гідністю сприйняв не тільки похвали, а й пропозицію очолити будівництво театру.

Воно розпочалося 5 червня 1897 р. і тривало три роки чотири місяці. Обладнання театру було зроблене за останнім словом техніки. Ґорґолевський подбав, щоб тепло, вентиляція, освітлення, протипожежне забезпечення працювали за найкращими сучасними йому вимогами для зручності глядачів і працівників, “вклав у працю великий запал і велику любов до свого твору” (г.”Przeglad”, 26.01.1892). На будівництво театру використовувалися великі кошти, і господарність, вимогливість і навіть прискіпливість З.Ґорґолевського громадськість дуже одобрювала, бо “як керівник вимагає, так працівники виконують, і є надія, що він створить досконалу річ”.

Оскільки архітектор задумав цей театр як столичний для всієї Галичини, то запросив до співпраці кращих львівських художників і скульпторів для оздоблення інтер’єрів і фасадів.

4 жовтня 1900 р. на відкритті театру глядачі були вражені красою, розкішшю і разом із тим елегантністю нового львівського храму мистецтва. У своєму слові на освяченні театру З.Ґорґолевський сказав: “Можу зі спокійним сумліннямзасвідчити, що в цю споруду вклав усі свої фахові знання і досвід, здобуті 20-річною діяльністю за межами батьківщини, влив у неї все натхнення й архітектора та сумлінність техніка, а разом із тим любов до рідної землі”(“Gazeta lwowska”, 1900, 5.10). Він продовжував, хоч минуло вже сім років, утішатися щастям, що одержав можливість “працювати поміж своїми і для своїх”. Він гордився, що будинок був споруджений майже повністю місцевими силами і що майбутні покоління не засоромляться рівнем фахових можливостей краю у кінці 19 ст. Він радів, що “ніякий жаль і людські нарікання не тяжіють на цих свіжих мурах, бо протягом тривання всієї будови ніхто не тільки не втратив життя, але навіть не був наражений на тривале скалічення. Бачу в цім благословення Боже і добру заповідь на майбутнє”. Із цих слів вимальовується постать шляхетної, чуйної людини, християнина і патріота.

За будівництво Міського театру З.Ґорґолевський у 1901 р. одержав кавалерський хрест ордеру Залізної корони III ступеня з особистим підписом кайзера. Це була найвища нагорода за те, що, як писали газети, “гідно вив’язався з цього найтруднішого завдання для загального задоволення”.

Попри повсюдне захоплення в краї новим шедевром, були, як звичайно, незадоволені – і проектом театру, і самою потребою його спорудження. їх критичні голоси лунали ще літ за десять до цього: для чого будувати новий театр, коли можна поремонтувати Скарбківський, коли населення неграмотне, коли в країні біда і безробіття і т.п. Власне такі песимісти й критикомани намагалися створювати думку, що театр або задорогий і запишний, або негарний, або буде підтоплюватися водою, або й взагалі розвалиться на болотистих ґрунтах.

Ці пересуди не могли не впливати на почуття, нерви амбітного і доволі вразливого творця театру. Напевно, і вони мали вплив на його передчасну смерть “після короткої хвороби серця”. Він раптово помер 3 (за іншими газетними даними, – 5,6) липня о 14 год., повернувшись із Відня, куди їздив на консультацію до лікаря (“Kurjer lwowski”, 1903, 9.07). Його смерть викликала загальний глибокий жаль і співчуття у країні. Одна з газет писала: “Вихований у твердій школі, ворог відпочинку, З.Ґорґолевський мав вагу, з якою дуже рахувалися і втрата якої є болісна” (“Туgodnik іlustrowany”, 1903/29, с.577). Похорон “одного з найвідоміших представників польського мистецтва архітектури” відбувся 8 липня (7 липня) з дому померлого на вул.Словацькій “при незвичайно чисельній громадськості” (“Gaz.Lw.,1903, 9.07).

Процесія йшла на Личаківський цвинтар через площі Мар’яцьку побіля пам’ятника Міцкевичу, Галицьку, Бернардинську із двома перед тим тривалими зупинками. Перша – перед останнім і найкращим творінням покійного -Міським театром, де театральний хор співав жалобні пісні; друга – перед Промисловою школою, на якій висіла траурна стрічка і в брамі якої був встановлений подіум для виступів. Від імені викладацького складу виступив проф. Броніковський, який говорив про працьовитість, відданість справі і силу волі директора цієї школи.

Процесію відкривали обивателькиз будинку вбогих та вихованки закладу св.Терези, за ними йшли учениці Промислової школи з учительками, далі – учні та випускники її будівельного відділу і викладачі. Всі несли вінки. На багатьох із них був напис “Вдячні учні – своєму директорові”. Перед катафалком із тілом та вінками довкола нього урочисто несли орден покійного на оксамитовій подушечці. За гробом ішли родина , зокрема, 20-літня єдина дочка Гелена та 88-річний батько, та друзі. Процесію завершувала численна громадськість на чолі з маршалком графом С. Бадені та віце-президентом Львова І.Міхальським.

На цвинтарі священики відправили панахиду, а потім були прощальні виступи. Один із учнів З.Ґорґолевського підкреслив, як усі шанували свого вчителя за глибокі знання, вимогливість і разом із тим доброзичливість.

Покійного поховали недалеко від центрального входу, на другій алеї зліва. Скромний гробівець лиш написом на ньому вказує, що тут похований один із найвидатніших архітекторів Польщі XIX ст. і творець одного з найкращих у Європі театрів.

Символічно, що його перша і остання архітектурні споруди були віддані музиці і стали прекрасним обрамленням його трудового і творчого життя.

Архітектура – це застигла в камені музика, казав колись В.Гюго. Витвір З.Горґолевського вже більш ніж 100 років щовечора оживає голосами артистів і глядачів. І жити йому та пам’яті про його автора вічно.