Генріх Семирадський

Генріх Семирадський та його “Парнас”

З-посеред кількох десятків живописних полотен, які прикрашають глядачеву, частину театру, слід виокремити одне, що належить до найвідоміших у Львові чи, може й Україні. Це завіса – картина пензля знаменитого польського художника Генріха Семирадського, яка стала предметом гордості львів’ян від самої появи її в театрі в січні 1901 року. Картину “Музи на парнасі” її автор розумів так: “Центральна постать, що розміщена на тлі храму Аполона – бога прекрасних мистецтв і поезії, -уособлює натхнення у вигляді Піфії”.

Із таємничих випарів, що виринають із глибин землі, утворюється і підноситься вгору окрилена Уява (Фантазія).

Сила, що врівноважує Уяву під час свідомої творчості – Розум, – стоїть по другий бік дельфійського триножника в одязі Мінерви з терезами в руці – символом рівноваги.

Із правої строни, на тлі понурого краєвиду, зображено людський натовп, який женеться за примарами людського щастя: Фортуною, славою і Коханням, головними пружинами трагікомедії світу. Алегорична постать Історії лівою рукою вказує на ту шалену гонитву, а в правій вона тримає книжку з виписаними на ній словами: “Так було, так є – чи так буде завжди?” Постаті Трагедії та Комедії доповнюють цю групу.

По лівій стороні куртини: жінка в плащі сперлася на арфу і дивиться на постать Натхнення, вона уособлює музичну драму (Оперу).

Двоїсту сутність Опери розтлумачують зображені поруч: Поезія (з лірою в руці й лавровим вінком на скронях) і Музика у вигляді класичної Сирени -напівптаха – напівжінки. Цю Оперу доповнюють: Опера комічна (оперета) – молода, грайливо усміхнена жінка, що тримає ліру, прикрашену комічною маскою, і Танець.

Художник просив дирекцію театру надрукувати ще тлумачення куртини – для зручності глядачів.

Г. Семирадський (1843-1902) – відомий польський художник. Він навчався в Академії мистецтв Санкт-Петербурга. Згодом був професором своєї Alma Mater, a також почесним членом Берлінської, Римської, Паризької, Туринської академій мистецтв. Яскравий представник академізму в живописі, він немало працював і як монументаліст, створюючи розписи в церквах та костелах Москви, Харкова, Кракова, Риму, Варшави, Санкт-Петербурга. Деякі його картини також тяжіють до монументалізму – своїми розмірами, наприклад “Похід Нерона” (Зм х 7м), “Фрина” (3,9м х 7,6м). Твори цього художника, талант і значення якого в історії польського живопису прирівнюють до Яна Матейка, можна побачити в картинних галереях та музеях Кракова, Варшави, Львова, Москви.

У 1894 році Г. Семирадський створив куртину для театру ім. Ю.Словацького в Кракові. Вона органічно вписувалася в інтер’єр і гармонійно завершувала атмосферу залу для глядачів.

Люди, відповідальні за будівництво нового театру у Львові, який, хоч і одержав назву міського, фактично мав бути столичним, головним театром Галичини, вирішили зібратися з фінансовими силами і коронувати його картиною Г. Семирадського.

Спочатку встановлення куртини не передбачалося, тому на початку жовтня 1898 р. Будівельний комітет театру доручив мистецькому керівникові будови 3.Горголевському написати листа до Г. Семирадського в Рим із пропозицією. Той охоче відгукнувся намалювати картину, і, коли зійшлися в ціні, попросив залишити йому свободу в виборі теми. До роботи над задумом він приступив у січні 1899 р. На просьбу будівельного комітету намалювати щось таке, що підкреслювало би призначення зображуваного (бо таке призначення мали мати і вистави) саме для польської публіки, художник відповів, що керується передовсім естетичними засадами.

У червні 1899 р. Г. Семирадський вислав до Львова фотографію рисунка майбутньої куртини (самого рисунка не відправляв із огляду на його розміри та вагу, що забрало би зо три тижні дорогого часу). Зазначивши, що над композицією куртини працював близько трьох місяців, просить врахувати, яка велика робота стоїть перед ним. Отже, не зможе її завершити до весни. Якщо врахувати місяць транспортування куртини, то вона буде у Львові хіба наступної осені. Тому просить продовження йому терміну роботи і дозволу експонувати картину в Варшаві. Це, каже автор, піднесло б цікавість до твору, надало б йому розголосу, безперечно, що є в інтересах Львова.

У жовтні 1899 р. Г. Семирадський почав працювати безпосередньо над самим полотном, відхиливши інші замовлення, і завершив його у червні 1900 р. “Парнас” експонувався спочатку в Римі в залі “Акваріум” на площі Манфредо Фанті, а потім, у вересні, у Варшаві. На початку жовтня автор керував роботами для відправлення куртини до Львова. Вона прибула сюди 16 жовтня і була спочатку розміщена в будинку виробничих майстерень театру (сучасна адреса – вулиця П.Куліша, 6а), де її оглянула Будівельна комісія. Ухвалили, що для цієї картини розміром 5,8м х 9м треба намалювати бордюр шириною півтора метра (це зробив перший художник-декоратор театру Станіслав Ясєнський), оправити її в футляр і завісити в залі театру. Для глядачів вона відкрилася 13 січня, в неділю, 1901 р.

Незважаючи на відсутність 4 жовтня 1900 р. головної куртини, її автор, Г. Семирадський, був запрошений на відкриття театру, проте не зміг приїхати. До речі, не знайшлося внього часу і пізніше. Шкодував, що не бачив театру, для якого малював. Мусив задовольнятися лише листівкою з його зображенням. Він написав із Риму до Львова в лютому 1901 p.: “Дякую за картку з видом театру. Чудова споруда, всі земляки, які його бачили, говорять про нього зі щирим захопленням. Я мав можливість це чути як того літа в Варшаві, так і в Римі…”.

Треба сказати, що куртина, якою зараз захоплюються всі, на початках не відразу була сприйнята однозначно. А письменниця Габріеля Запольська цілковито її скритикувала. Прочитавши рецензію, Г. Семирадський попросив більше не присилати йому до Риму газет зі згадкою про його твір, пояснивши причину: “Коли вложилося стільки праці, стільки думки і серця в якусь справу, брутальні і злісні відгуки … болять і дратують. Прагну тиші і спокою, тим паче, що працюю над більшою композицією”.

Прихильники творчості Г. Семирадського і, зокрема, його “Парнасу” із радістю зауважували, що їх коло щоразу збільшується. Незабаром шанувальники мистецтва стали приїзджати до Львова спеціально, щоб подивитися на театр та його прекрасну куртину. Вона стала одним із найкращих надбань образотворчого мистецтва Львова. Коли німецькі війська залишали Львів, кажуть, що мали на меті забрати цей шедевр із собою. Проте патріоти театру заховали його в оркестровій ямі (під уламки декорацій). Із 1967 року куртина стала власністю Львівської галереї мистецтв. У 80-их роках, під час реставрації театру, була відновлена і завіса. Її дбайливо оберігають опускають в основному перед прем’єрами та святковими виставами. І сяє вона для нас своєю нев’янучою красою.

Зображення нового театру стали використовувати як заохоту. Зокрема, видавництво „Край” у своєму 46-ому за 1900 р. (17 листопада) повідомило: „До цього номера для постійних передплатників, вітчизняних і закордонних, долучається альбомна картка, яка представляє картину Г.Семирадського „Парнас”.