Будівництво

На перешкоді будівництва театру ставали або відсутність коштів, або, як не дивно, людини, яка б довела цю справу до кінця. Не лише непереборне бажання, а й діловий підхід і фінансові можливості знайшлися у графа Станіслава Скарбека. Нащадок старовинного роду, що своїм корінням сягав 11 століття, він мав великі амбіції й прагнув увіковічнити своє аристократичне ім’я пам’яттю не про своє казкове багатство, а про меценатські вчинки. Найбільший із них – театр для драматичних і оперних вистав, який постав у Львові в березні 1842 року (тепер – Львівський Національний академічний драматичний театр ім. Марії Заньковецької). Саме в цьому театрі в 1893 р. дебютувала майбутня оперна примадонна Соломія Крушельницька.

І все ж Львів, що став стрімко розвиватися з кінця XIX ст., вимагав нового, великого, пишного, власне міського театру. В оголошеному у 1895 році конкурсі на кращий проект переміг Зиґмунд Горголевський (1845-1903), директор Львівської художньо-промислової школи. Одержавши в Королівській будівельній академії Берліна ґрунтовну інженерно-будівельну освіту, він міг сам керувати і всіма роботами: земляними, будівельними, споряджувальними, – залучивши до них кращих львівських інженерів, робітників, художників. Для будівництва театру обрали площу Голуховських, яка постала на колишньому березі річки Полтви, на той час уже взятої в колектори під землею. На площі не було ні приватних будинків, які треба було зносити, що тягнуло б додаткові кошти, ні архітектурної домінанти поблизу. Саме ці фактори спрацювали на вибір місця. Але гідрогеологічні умови тут були не цілком сприятливі для будівництва великої громадської споруди.

Фахівці розробляли ідеї для найбезпечнішого і найекономніпюго фундаменту. Усіма роботами зі спорудження фундаменту, поруч із 3. Горголевським, керував Я. Богуцький. Спочатку на підготовлену основу був залитий слій бетону з закладеною в нього сталевою арматурою. На цій основі клали стіни з каменю – до висоти підлоги підпід-вальних приміщень. Після цього зводили стіни з цегли. Для відведення ґрунтових вод споруду обвели дренажними трубами (діаметр -16 см). Роботи такого плану проводилися ще 8 років після відкриття театру.

Головні конструктивні елементи будинку зроблені з місцевого (Полянський кар’єр) вапняка, весь цоколь – із твердого тернопільського пісчаника. Стіни оштукатурені вапняним розчином.

Зовнішній вигляд, на відміну від інших театрів того часу, не видає внутрішнього плану розміщення ярусів.

Будівництво тривало три роки і чотири місяці. Архітектурний стиль театру – псевдоренесанс, який називають то віденським, то італійським. Загалом у ньому використано деталі різних архітектурних стилів.