Опера

Набукко

Одеський національний академічний театр опери та балету
Набукко
Джузеппе ВЕРДІ
150 Хвилин.

Опера на 2 дії

Лібрето Темістокле Солєра

Вистава Одеського національного академічного театру опери та балету

постановники:

Диригент-постановник – народний артист Республіки Молдова Олександру Самоїле
Режисер-постановник – народний артист України Василь Вовкун
Художник-сценограф – народний художник України Тадей Риндзак
Художник з костюмів – Сергій Васильєв
Хормейстер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко
Хореограф-постановник – Яніна Кисельова
Художник зі світла – В’ячеслав Ушеренко
Відеограф – Віталій Галак

Дійові особи та виконавці:

НАБУККО, вавилонський цар – заслужений артист України Віктор МІТЮШКІН

АБІГАЇЛЬ, рабиня, яку вважають першою дочкою Набукко – Ганна ЛІТВІНОВА

ФЕНЕНА, дочка Набукко – заслужена артистка України Тетяна СПАСЬКА

ЗАХАРІЯ, іудейський первосвященик – Віктор ШЕВЧЕНКО

ІСМАЕЛЬ, небіж Седекії, царя Єрусалиму – заслужений артист України Владислав ГОРАЙ

АБДАЛЛО, зброєносець вавилонського царя – Віктор МУЗИЧКО

АННА, сестра Захарії – народна артистка України Лариса ЗУЄНКО

ВЕРХОВНИЙ ЖРЕЦЬ КУЛЬТУ БЕЛА – Сергій УЗУН

Оркестр, хор, артисти балету та мімансу театру

Диригент – головний диригент театру Олександу САМОЇЛЕ

Лібрето вистави
СТИСЛИЙ ЗМІСТ

ДІЯ ПЕРША
Картина перша

Війська вавилонського царя Навуходоносора ІІ (Набукко) взяли в облогу Єрусалим. Жителі міста збираються в храмі Соломона. Вони моляться Господу, благаючи захистити їх. Первосвященик іудеїв Захарія повідомляє, що йому вдалося взяти в полон дочку вавилонського царя Фенену, і саме вона стане запорукою укладення миру між ассирійцями та євреями.
Ізраїльський полководець Ісмаель повідомляє про наближення вавилонських військ. Захарія доручає йому вартувати Фенену. Вони залишаються на самоті. Виявляється, що свого часу дівчина, ризикуючи, звільнила Ісмаеля з полону у Вавилоні. Він закохався і, зберігши ніжні почуття, сподівається врятувати її. Раптом у супроводі загону переодягнених в іудейське вбрання вавилонських воїнів до храму вривається Абігаїль – старша донька Набукко. Страждаючи від нерозділеного кохання до Ісмаеля, вона пропонує врятувати іудейський народ взамін на кохання до неї. Ісмаель не приймає її умови – він не владний над своїм серцем. У надії врятувати Ісмаеля, Фенена звертається до іудейського Бога, ставши таким чином на сторону євреїв.
До храму, переповненого іудеями на чолі з Захарією та його сестрою Анною, вривається Набукко. Першосвященик намагається зупинити войовничого царя, погрожуючи смертю його дочці. Ісмаель несподівано звільняє Фенену. Руки у Набукко розв’язані. Він наказує розграбувати та спалити Єрусалим. Захарія проклинає Ісмаеля за зраду і закликає всіх зневажати його.
Храм зруйновано. Тисячі іудеїв потрапили у рабство і були відправлені у Вавилон.
Картина друга
Палац Набукко у Вавилоні. На період своєї відсутності цар передав свої повноваження Фенені. Абігаїль викрадає у батька компрометуючий документ – її мати була рабинею, і тому спадкоємицею престолу може стати тільки Фенена. Вона змушена терпіти першість сестри і спостерігати за чужим, ненависним їй коханням. Абігаїль готова помститися за ображене честолюбство, ризикуючи власним життям і навіть благополуччям царства.
З’являється Верховний жрець Вавилона і повідомляє, що Фенена потайки звільняє полонених іудеїв. Він обіцяє Абігаїль свою підтримку і пропонує посісти трон, поширивши чутки про загибель Набукко.
Захарія молить Бога зупинити ассирійців, після чого в усіх храмах прославлятиметься його ім’я.
До левітів приходить Ісмаель, та вони відмовляються прийняти зрадника. На захист йому стають Анна і Захарія. Вони повідомляють, що Фенена, яку він врятував, на боці євреїв і усіляко їм допомагає.
З’являється Фенена. Абдалло пропонує їй втікати, так як надійшла звістка про загибель царя, і вавилоняни стали на бік Абігаїль. Вона відмовляється і йде назустріч повстанцям. Абігаїль вимагає віддати їй корону, та в цю мить з’являється Набукко. Захоплений перемогами, вавилонський цар проголошує себе богом. Раптово удар блискавки збиває корону з його голови і він втрачає розум. Тріумфуючи, Абігаїль піднімає корону. Її мрія збулася – тепер вона правителька Вавилону.

ДІЯ ДРУГА
Картина третя
Абігаїль воссідає на троні. Народ прославляє Вавилон. Верховний жрець культу ассирійського бога Бела визнає Абігаїль правителькою Ассирії і виносить вирок Фенені як зрадниці – вона повинна загинути. З’являється Набукко. Абігаїль змушує божевільного батька підписати наказ про страту полонених іудеїв. За мить до царя повертається розум – його наказ стосується і Фенени, адже вона стала на бік іудеїв. Він з жахом усвідомлює, що сталося. Набукко намагається знайти документ, що свідчить про рабське походження Абігаїль, але та дістає його і розриває на шматки. За її наказом Набукко ув’язнюють.
На березі Євфрата іудеї моляться у надії відродити загублену вітчизну. Захарія пророкує кращі часи для свого народу – зовсім скоро від Вавилона не залишиться жодного каменю.

Картина четверта
Відстороненого від влади божевільного Набукко переслідують тривожні видіння. У момент просвітлення він усвідомлює, що не в змозі врятувати власну дочку. У розпачі він підносить молитву до Бога іудеїв, обіцяючи прийняти його віру, і розум знову повертається до нього. Чудом відчиняються замкнені двері, воєначальник Абдалло і вірні йому війська готові служити своєму царю. Набукко поспішає врятувати свою доньку від смерті.
Фенена мужньо йде на страту. З’являється Набукко зі своїми воїнами. На очах вражених вавилонян падає і розбивається статуя ассирійського Бела. Набукко дарує волю полоненим євреям і проголошує іудейського бога істинним. Абігаїль випиває отруту і просить у іудейського бога пробачення за свої вчинки. Захарія возвіщає Набукко, що прийнявши віру Яхве, він буде Царем Царів.

Про виставу
про оперу "Набукко" Д.Верді

До моменту створення опери «Навуходоносор» (Набукко – скорочене для зручності італійської  вимови ім’я вавилонського царя Навуходоносора ІІ) 28-річний Джузеппе Верді, який пережив особисту трагедію (протягом двох попередніх років померли його дружина і двоє дітей), і провал своєї попередньої  комічної опери «Король на мить», вирішив у подальшому ніколи не писати музику.

Лише наполегливість директора театру Ла Скала Бартоломео Мерелі, який чудово розумів, що Дж. Верді – саме той композитор, який може не тільки продовжити традиції В. Белліні та Г. Доніцетті, але й дати італійській оперній музиці імпульс, співзвучний  творчим тенденціям тодішнього мистецького життя Європи, та щасливий випадок змусили маестро повернутися до композиторської роботи.

У своїй автобіографії Верді так згадуватиме цей епізод: «Повертаючись від Мерелі додому я відчув, що мене знову охопили шалена, невгамовна туга, глибока журба і мука, які стиснули мої груди. Вдома я різко жбурляю лібрето «Навуходоносора» на стіл і завмираю над ним, мов вкопаний. Падаючи, рукопис розкривається на словах: «Лети, моя думка, на золотих крилах…». Прочитав ще кілька рядків. Вони мене просто полонили. Вони дихали Біблією, яка завжди приносила мені невимовну насолоду. Але згадав слово, що дав сам собі – не писати більше музики, відклав зошит і ліг спати. Та дарма… «Набукко» свердлив мій мозок. Сну як не було. Я взяв рукопис і прочитав лібрето кілька разів. До ранку знав лібрето напам`ять».

Автором тексту опери став Темістокле Солера, який за своє життя встиг побувати цирковим жонглером, канатоходцем, складав вірші і музику, написав кілька опер, виступав як диригент, був шефом поліції Флоренції, радником при дворі королеви Іспанії, пізніше – таємним агентом Наполеона Третього. Його поетичний дар і знання законів оперного жанру високо цінував Верді і неодноразово звертався до нього з проханням написати лібрето для своїх опер.

Восени 1841 року робота над оперою була закінчена, а вже в лютому 1842 року в Ла Скала розпочалися репетиційні роботи над новим твором. Вони привернули увагу італійських меломанів не тільки тим, що одну з головних партій мала виконувати славетна італійська співачка Джузеппіна Стреппоні (яка стане другою дружиною Дж. Верді), а, насамперед, мелодіями хорових сцен, які задовго до прем’єри вже розспівували на вулицях Мілану.

9 березня 1842 року відбулася прем’єра «Набукко», яка з тріумфом витримала ще 57 вистав в осінньому сезоні – явище, яке не мало прецедентів в історії цього театру. За наступні десять років творіння Верді обійшло всі найвідоміші оперні сцени світу від Парижа до Нью-Йорка, а його автор набув слави художника «рівновеликого маестро Россіні». Такий приголомшливий успіх дав можливість Верді стверджувати, що саме з «Набукко» почалася його творча кар’єра.

Нова опера Верді викликала захоплені відгуки сучасників. Музична критика одностайно визнала, що це найвище досягнення в музиці. Гаетано Доніцетті, прослухавши «Набукко», вигукнув: «Чудово, чудово, чудово!..»

«Це була революція в музиці, про яку до сих пір ніхто і не думав. Характер партитури був настільки новий, настільки невідомий, стиль такий стрімкий, такий незвичайний, що викликав загальне приголомшення. Співаки, хор, оркестр, почувши цю музику, сповнювалися незвичайного ентузіазму» – писав сучасник маестро Артур Пужен. Лише один відгук прозвучав дисонансом. Це був відгук Отто Ніколаї, який свого часу відмовився писати оперу на цей сюжет.

Після прем’єри «Набукко», котра вважається символом епохи Рісорджіменто (періоду боротьбу за політичне об’єднання Італії), про Верді заговорили як про художника-патріота. Він отримав ім’я   «Маестро революції». Покладена в основу лібрето старозавітна історія про боротьбу іудеїв проти влади вавилонського царя Навуходоносора (книга ІV, 23, 24) виявилася співзвучною тій політичній ситуації, що склалася в Італії в 1840-х роках. Країна, що перебувала під пануванням Австро-Угорської імперії, все наполегливіше заявляла про бажання отримати незалежність і тому в сюжеті опери італійці вбачали не проекцію в далеке минуле людства, а ту сучасну неволю, в якій перебували самі. Тема боротьби за волю знайде відображення і в низці наступних творів Дж. Верді – «Ломбардці у хрестовому поході», «Ернані» (1844), «Жанна де Арк» (1845), «Аттіла» (1846), «Макбет» (1847), «Битва при Леньяно» (1849), «Дон Карлос» (1867). 

Цікаво, що «Набукко» передбачила революційні відкриття, не тільки в  історичній, а й в археологічній науці. У рік постановки опери в Ла Скала археолог П.Е. Ботта приступив до розкопок стародавнього поселення недалеко від Ніневії і зробив ряд видатних відкриттів, стосовно архітектури та культури Вавилону. Розкопки в Межиріччі розширили свідомість європейців, і вавилонський цар Навуходоносор II став для них реалією.

Опера «Набукко» стала переломною у творчості композитора. Її музика була незвичайною, стиль – новаторським, дія сповнена драматизму, а завдяки посиленій ролі хору, критики назвали оперу «драмою для хору» і «хоральною фрескою». Хор полонених іудеїв став другим гімном Італії. Його було виконано 800-ми співаками під управлінням Артуро Тосканіні під час церемонії поховання Дж. Верді (1901), а також на відкритті театру Ла Скала після закінчення Другої світової війни.

«У «Набукко» поєднувалися нові і старі театральні жанри. В рамках однієї опери, на очах у глядачів руйнувалися колишні форми оперної вистави, і створювався новий театральний стиль, кристалізувався той тип оперного темпераменту, який визначив розвиток італійського музичного театру аж до 10-х років ХХ століття. Тут Верді створив універсальний і новий образ оперного героя, що відповідав, можливо, новому людському типу передреволюційної Європи» – писала  музичний критик І. Коткіна.

Як вірно стверджував ще один музикознавець О. Платонов, саме в  «Набукко» вперше з’являються релігійні мотиви, які будуть мати важливе значення і в інших творах композитора. Це – «Реквієм», опери «Ломбардці», «Жанна д’Арк», «Альзіра», «Стіффеліо», «Сила долі», цикл «Чотири духовні твори» для хору і оркестру.

Незвична й сценічна доля цього твору. Після тріумфальної ходи по театрам Європи і світу до середини ХІХ ст. «Набукко» надовго зник з репертуару, поступаючись місцем іншим оперним шедеврам композитора. Його відродження почалося в середині ХХ ст. В 1949 році опера з успіхом пройшла на неаполітанській сцені театру «Сан-Карло» з легендарною Марією Каллас. У 1978 році «Набукко» диригував Рікардо Мутті. Особливу актуальність опера набула на межі ХХ і ХХІ ст. і нині представлена в репертуарі багатьох світових театрів.

На сцені Першого міського театру Одеси опера «Набукко» вперше поставила італійська трупа в 1847 році – через 5 років після прем’єри в Ла Скала.  Через 175 років цей видатний шедевр Дж. Верді знову відроджується в Одеській опері.

 

41522470_1377772135688357_297169942556442624_o
41511985_1377773222354915_8394971548099805184_o
41506455_1377773125688258_5697277081671434240_o
41501582_1377772479021656_938311480703451136_o
41501524_1377771859021718_4012000836061233152_o
41491110_1377771725688398_1841132804826464256_o
41446563_1377771889021715_3539047708964683776_o
41442488_1377772455688325_7116022538953555968_o
41399275_1377773482354889_5416604327542259712_o
41398890_1377773139021590_3928255854326841344_o
41390497_1377772155688355_6045947435908333568_o
41384920_1377772929021611_7887639600095559680_o
41365711_1377772325688338_3758198629991448576_o
41362358_1377771882355049_7427098958549221376_o
Режисерські вияви в опері Д.Верді «Набукко»

Набукко – як попередження світової трагедії…
Майже кожен день в Google у розділі «Наука» нас попереджають про наближення до Землі небезпечних астероїдів…
Науковці шукають життя поза Землею на найближчих планетах…
Джузеппе Верді в 1841 році в опері «Набукко» передає сучасникам та майбутнім поколінням тривогу і переживання за Храм земний перед жахіттям грядущого, відчуваючи тремтіння, що охопило Європу ще тоді, перед 1848 роком…
«Маестро революції», окрім новації в оперному жанрі, у самій музиці зміг пересотворити простір і час в спіральному вияві.
Події VI століття до н.е. осмислюються і переживаються нами на рівні нового інтелектуального та емоційного усвідомлення. Верді поєднує в один ланцюг минуле та сучасне, і його сила думки проявляється в сьогоднішньому часі новими викликами та загрозами для земної цивілізації.
Театр у більшості випадків відгукується постановкою цієї опери на найактуальніші і драматично-трагічні моменти історії.
«Набукко», як геніально-містичний твір, що з’явився на зрізі епохи, часу, стилю, не завжди користується популярністю в спокійні часи, його місія в час найвищого напруження і людського страху – бути символом відновлення надії і справедливості, таким чином він стверджує нас у майбутньому.
Може й тому, в наше неспокійне буття, виникає ідея постановки Джузеппе Верді «Набукко» в Одеській Національній Опері.
Сьогодні, коли світ затамував подих в передчутті якоїсь вселенської трагедії…
Храм – Земля стає беззахисним як від волі Творця, так і від волі самого людства.
Земля – макове зерно в космічному просторі, вона повсякчасно під загрозою зіткнення з позаземними астероїдами. Тому художник-сценограф Тадей Риндзак в оформленні спектаклю відобразив на камінні, що сиплеться з неба, вибиті староєврейською мовою фразами із Тори та лики тих, хто оберігав і молився за земний Храм.
Військо Набукко – царя Вавилону Навуходоносора ІІ виглядає сучасним бездуховним монстром, що готовий, будучи зомбованим владою, стерти з лиця землі святий Храм. Воно уособлює зло, сутність якого – смерть.
Первосвященник Захарія перед такою страшною ворожою навалою намагається вселити своєму народу надію, врятувати Храм, взиваючи за порятунком до Всевишнього.
Тут протиставляються вже не народи, не їхні культури, чи світовідчуття, тут гранично чітко виокремлюються дві ідейно-ворожі світові сили…
Долі усіх головних героїв твору драматичні в кожного по своєму. Однак у Набукко вона одна з найтрагічніших. Претензійно ущербна особистість, наділена безмежною владою, що володіє великою державою, наймогутнішою в світі армією, технічним озброєнням перестає усвідомлювати своє людське призначення, рамки своїх людських можливостей.
Тоді Всевишній позбавляє його здорового глузду на найвищому піку слави. Розсудок покидає царя, він знову стає чистим листом паперу, але Бог не позбавляє його любові…любові до дочки Фенене…
Саме любов’ю взиває Набукко до Бога євреїв, просячи про порятунок люблячої дочки і з любов’ю визнаючи владу Творця над собою і над світом.
Храм буде врятовано його любов’ю…
Храм Земний буде врятовано людським покаянням…

Василь Вовкун
Народний артист України
Режисер-постановник

Найближчі події
роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців
11 вересень 2017
роздрукувати*Театр залишає за собою право замінювати виконавців