Опера

Лоенґрін

Р. Ваґнер
Тривалість 0 hours, 0 minutes

Лоенґрін

Опера
Тривалість 0 hours, 0 minutes

Вражаюча постановка опери «Лоенґрін» Ріхарда Ваґнера святкує свій перший рік на сцені Львівської опери!
Опера була поставлена у співпраці з цілою командою світових митців: німецьким режисером Міхаелем Штурмом, австрійським сценографом та дизайнером костюмів Маттіасом Енгельманом, солістами з Німеччини і навіть Таїланду. Постановка виявилась настільки масштабною, що про неї ділилися враженнями критики не лише з України, але й Австрії, Польщі, Німеччини.

«Лоенґрін» Р. Ваґнера на львівській сцені втілений в оригінальному режисерському трактуванні сюжету, де міф про Лоенґріна-спасителя є фантазією, свободою думок людей, які обмежені у своїх діях у замкненому просторі чи суспільстві.

Виконується німецькою мовою з українськими субтитрами

  1. Лоенґрін2/Lohengrin 2


Інтерв’ю з режисером-постановником опери Р.Ваґнера “Лоенґрін”  Міхаелем Штурмом

Інтерв’ю зі сценографом опери Р.Ваґнера “Лоенґрін”  Матіасом Енгельманом

Інтерв’ю з диригентом-постановником опери Р.Ваґнера “Лоенґрін”  Мироном Юсиповичем

 

Постановники

Диригент-постановник

Режисер-постановник

Режисер, художник-постановник, дизайнер костюмів

Хормейстер-постановник

Художник світла

Дійові особи та виконавці

Лоенґрін, лицар Грааля

Роман Коренцвіт

Ельза, принцеса Брабантська

Олеся Бубела

Генріх Птахолов, король

Юрій Трицецький

Фрідріх фон Тельрамунд, брабантський граф

Степан Дробіт

Віталій Загорбенський

Ортруда, дружина Фрідріха, дочка фризського князя

Марія Березовська

Людмила Савчук

Королівський промовець

Микола Корнутяк

Юрій Шевчук

Лицарі

Віталій Войтко

Юрій Гецко

Роман Ковальчук

Дмитро Кокотко

Ігор Міхневич

Василь Садовський

Пажі

Галина Герявенко

Вероніка Коломіщева

Ганна Носова

Лібрето

Короткий зміст опери "Лоенгрін" Р. Вагнера

Дія 1
Берег річки Шельди. Герольд оголошує прибуття короля Генріха, що збирає війська по всій Німеччині. Фрідріх звертається до короля й розповідає, що після смерті герцога Брабанта він взяв на себе опіку над дітьми герцога — Ельзою й Готфридом, який незабаром зник. Фрідріх обвинувачує Ельзу в убивстві брата й сам висловлює претензії на владу, тим більше що його дружина Ортруда походить із роду, що колись був при владі.
З’являється Ельза, від неї чекають виправдання, але вона поводиться дивно й все марить про лицаря, що з’явився їй у сні. Призначається «Божий суд». Ельза впевнена, що посланий Богом лицар з’явиться, щоб захистити її. Герольд запитує, чи є охочі виступити замість Ельзи на суді. Коли надії вже не залишається, на річці з’являється човен, запряжений лебедем, а в ньому незнайомий лицар (Лоенґрін). Він готовий стати на сторону Ельзи й просити її руки, за умови, що вона ніколи не буде запитувати, хто він і звідки. Відбувається двобій, у якому Лоенгрін перемагає Фрідріха, але дарує йому життя. Загальна радість.

Дія 2
Фрідріх оплакує втрату своєї честі, що прирікає його на вигнання, і дорікає Ортруді, що вона змусила його неправдиво звинуватити Ельзу, яка в дійсності невинна — це довів Божий суд. Ортруда звинувачує його в боягузтві й говорить, що на стороні Лоенґріна був не Бог, а чаклунство. Треба переконати Ельзу запитати героя про його походження, тоді він втратить чаклунську силу, а честь Фрідріха буде відновлена.
На балконі з’являється Ельза, переповнена своїм щастям. З’являється Ортруда, вона намагається посіяти в душі дівчини сумнів відносно її нареченого.
Ранок. Герольд повідомляє про вигнання Фрідріха й про весілля Ельзи й Лоенґріна, який завтра повинен очолити військовий похід.
До собору наближається процесія Ельзи. Раптом Ортруда кидається їй напереріз. Щоб помститися вона насміхається з Ельзи, адже та навіть не знає, хто її наречений. Після появи короля і Лоенгріна Ортруда змушена відступити. Тоді з’являється Тельрамунд, йому вдається захопити увагу обурених людей. Фрідріх звинувачує Лоенгріна в чаклунстві, але той відкидає звинувачення. Процесія входить у собор, однак у душі Ельзи зароджується сумнів.

Дія 3
Пишно святкується весілля Ельзи й Лоенґріна. Хор прославляє молодих. Коли гості йдуть, Ельза висловлює Лоенґріну свої сумніви. Запевнення останнього про його високе походженню лякають її ще більше — вона боїться, що колись він її покине й повернеться у свою країну. Зрештою Ельза прямо задає йому фатальне питання. У цей момент підкрадається Фрідріх зі своїми спільниками й нападає на Лоенґріна, але останній убиває його.
Ранок. При великому скупченні народу Лоенґрін повідомляє королеві, що не зможе очолити похід. Він змушений розповісти про своє походження — він один з лицарів Грааля. Оскільки Ельза порушила свою обіцянку й виявила недовіру, він змушений залишити її. Лоенґрін каже, що якби він зміг залишитися хоч на рік, до Ельзи б повернувся її брат. Наближається лебідь із човном. Ортруда, впевнена у своїй перемозі, повідомляє, що цим лебедем і є зачарований нею Готтфрид. Після молитви Лонґріна лебідь приймає людську подобу. Лицар Грааля відпливає. Ельза з горя падає непритомною.

Лібрето опери "Лоенгрін" Р. Вагнера

ДІЯ ПЕРША

Поле на берегах Шельди, поблизу від Антверпена. Річка згинається в глибині сцени. Вид на річку справа затуляють дерева.

На авансцені король Генріх сидить під Судним Дубом. Поруч із ним саксонські й тюрінгські правителі, вельможі й солдати, що входять у королівську свиту. Навпроти –  їх брабантські  правителі, вельможі, солдати і прості люди. Їх ватажок – Фрідріх із Тельрамунда. Поруч із Фрідріхом  – Ортруда. Центром  сцени є відкритий круг. Королівський глашатай і четверо трубачів увіходять у центр. Звучать фанфари.

Глашатай
Слухайте, правителі, вельможі, всі вільні люди Брабанта!
Генріх, король земель німецьких, прибув до вас,
Щоб раду тримати  – відповідно до закону королівства.
Чи визнаєте ви себе його підданими?

Брабантці
Ми визнаємо себе його підданими.
Ласкаво просимо в Брабант, королю!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
(встаючи)
Хай благословить  вас Бог, віддані жителі Брабанта!
Не просто так я прибув до вас.
Я тут,  щоб нагадати вам про небезпеки, які загрожують Імперії.
Сказати вам про лихо,
Яке приходить у наші землі зі Сходу?
В далеких кінцях країни матері, дружини й діти моляться:
«Господи, спаси нас від угорського гніву!»
Я, правитель Імперії, вирішив
Покласти край приниженням жахливим.
Перемога на полі брані
Дала  мені мир дев’ятирічний.
Весь цей час про захист Імперії я думав.
Я зміцнював міста, будував фортеці,
А данину витрачав на військо.
Закінчився термін перемир’я, данину платити перестали.
Ворог загрожує й озброюється.
Пора настала честь Імперії захистити.
Всім кажу я, від сходу до заходу:
З усіх німецьких сіл хай піднімуться загони на захист.
Нехай ніхто більше не наважується нас ганьбити!

Саксонці  й тюрінгці
Вперед! Із  Богом за честь Імперії Німецької!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
(сідаючи)
Мужі Брабанта, прийшов я до вас, щоби просити
У Майнц іти й до війська там примкнути.
Дуже гірко мені бачити,
Як  живете ви в чварах без правителя!
У вас тут розбрат,  сказали так  мені.
Тримай відповідь, Фрідріху з Тельрамунда!
Ти людина порядна, я знаю.
Так назви мені  причину  чвар.

ФРІДРІХ
Дякую тобі, королю, що приїхав ти нас розсудити.
Я правду буду говорити. Обман мені чужий.
На смертному одрі герцог Брабанта
Велів мені бути опікуном дітей його:
Ельзи, дівчинки, і хлопчика на  ім’я Готфрід.
Виховував я хлопчика старанно.
Життя його було  коштовним каменем честі моєї.
Правителю, уяви собі мій біль,
Коли вкрали у мене найдорожче!
Одного разу Ельза повела Готфріда
На прогулянку в ліс і повернулася сама.
Прикидаючись стурбованою, питала, чи не бачили
Його тут. Сказала, що загубився він у лісі.
Даремно шукали ми хлопчика.
Коли я Ельзі пригрозив, зблідла вона і затремтіла,
Цим виказавши себе, що винна в злодійстві страшному.
Переповнений жахом і відразою,
Я тут же відмовився від її руки, яку заповів мені батько її,
І вибрав дружину, мені приємну:
Це – Ортруда, дочка Радбода, князя Фризії.
Отже, я звинувачую  Ельзу Брабантську
В братовбивстві і вимагаю,
Щоб земля ця вважалася відтепер моєю ,
Оскільки в престолонаслідуванні я наступний.
А дружина моя походить із дому, в якому колись
Народжувалися князі цих земель.
Ти чуєш мене, о королю? Суди ж справедливо!

ВСІ МУЖІ
Повелитель Тельрамунда висунув страшне звинувачення.
Серце переповнюється жахом!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Страшне звинувачення твоє!
Невже такий  злочин можливий?

ФРІДРІХ
Правителю, мрією таємною живе дівчина пихата.
Мене відкинула гордовито. А ще
В любовному таємному зв’язку  я її звинувачую.
Упевнений, що, позбувшись  брата
І ставши княгинею Брабанта,
Забажала вона вірному васалові,
Тепер її коханцеві, відкрито надати перевагу !

 

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
(перериваючи Фрідріха)
Кличте звинувачену.
Суд починається!
Нехай надасть мені мудрість Бог!

Глашатай
Чи буде суд праведний вершитися тут?

(Король урочисто вішає свій щит на дуб)

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Хай не  захищає мене мій щит, поки я
Не винесу  вироку  суворого, але милосердного!

ВСІ МУЖІ
Хай  не повернуться в піхви мечі наші,
Поки не переможе правосуддя!

Глашатай
Де бачите ви королівський щит,
Там і бути вам свідками справедливості.
Слухайте привселюдний мій заклик!
Ельзо! Вийди до нас!

(Ельза з’являється в простих білих шатах. Деякий час вона зволікає, потім виходить у центр. За нею йдуть  жінки, також одягнені просто. Залишаються на віддалі)

ВСІ МУЖІ
Дивіться! Обвинувачена підходить!
Ах, яка чиста і яка ясновельможна!
Щоб притягнути до відповідальності таку дівчину,
Потрібно бути впевненим у  її провині.

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Ти – Ельза Брабантська?
(Ельза киває)
Згодна ти, щоб  суд прийняти від мене?
(Ельза повертається до короля, дивиться йому в очі й  робить жест, що означає нескінченне довіру)
Тоді запитаю я:
Чи знаєш ти, в чому тебе звинувачують?
(Ельза дивиться на Фрідріха й Ортруду, здригається, схиляє голову і киває)
Що можеш ти сказати на своє виправдання?
(Ельза робить жест, що означає – «Нічого!»)
Чи означає це, що ти визнаєш себе винною?

ЕЛЬЗА
(дивлячись деякий час перед собою)
Мій бідний братик!

ВСІ МУЖІ
Як дивно вона себе веде!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Говори, Ельзо! Чим хочеш поділитися  зі мною?

ЕЛЬЗА
(дивлячись перед собою)
Самотня в дні тривожні,
Я часто молилася Всевишньому
І всю тугу серця мого
В молитвах виливала.
Одного разу я раптом болісно зойкнула.

Мій  сумний окрик  полинув у даль

І луною зазвучав у небесах.
Я слухала, як вщухав він потрохи.
А потім очі мої заплющились,
І я занурилась у  глибокий сон.

ВСІ МУЖІ
Як дивно! Спить вона? Марить ?

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
(ніби намагаючись відірвати Ельзу від мрій)
Ельзо, скажи щось реальне у своє оправдання!

(Вираз обличчя Ельзи змінюється. Зникає відстороненість, з’являється мрійливий захват)

ЕЛЬЗА
Мені уві сні з’явився лицар

В осяйних обладунках.
Який  гарний  він був і чистий!
Таких я не бачила раніше.
Ріг золотий на поясі висів.
Спирався він на меч.
Стояв переді мною той лицар,
З’явившись  нізвідки, і словом ласкавим,
Жестом ніжним утішив він мене.
Я буду чекати його!
Він буде мені захистом!

ВСІ МУЖІ
Хай  буде з нами Божа милість!
Щоб побачили ми, хто винен.

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Фрідріху, дивись! Ти –  чесна людина.
Подумай же, кого ти звинувачуєш.

ФРІДРІХ
Замріяний  вигляд її  не обдурить мене.
Всі чули: вона про  коханця говорить.
Чи ж безпричинно я  звинувачую  її?
Свідок є, якщо потрібно підтвердити.
Але залучати свідка на суд –
Це принизило б гордість мою.
Ось я стою,   ось мій меч!
Хто слова мої оскаржить у  поєдинку?

Брабантці
Ніхто з нас! Ми битися будемо тільки за тебе!

ФРІДРІХ
А ти, королю? Пам’ятаєш, як служив я тобі?
Як у битві переміг датчан лютих?

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Борони мене Боже забути про це!
Відкрито праведність твою я визнаю!
І бачити б хотів я Брабант у твоїм володінні !
Лише Бог цей спір зуміє розв’язати.

ВСІ МУЖІ
Хай  здійсниться правосуддя в поєдинку! Почнемо!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Питаю тебе, Фрідріху, королю Тельрамунда!
Згоден ти битися на смерть
І честь свою в поєдинку захищати?

ФРІДРІХ
Так!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Тепер запитаю тебе, Ельзо Брабантська.
Ти вибереш собі захисника,
Готового битися на смерть?

ЕЛЬЗА
(не піднімаючи голови)
Так.

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Кого ти вибереш захисником своїм?

ФРІДРІХ
Дізнаємося зараз  ім’я її  коханця !

ЕЛЬЗА
Я чекаю мого лицаря.
Він  буде  моїм захисником.
А нагородою посланцеві   небес
Стане  корона мого батька.
Я буду щаслива віддати йому все,
Що мені належить.
І якщо захоче він зробити мене
Дружиною своєю, всю себе йому віддам.

ВСІ МУЖІ
Прекрасна нагорода,
Якщо Бог розсудить на користь того захисника!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Вже сонце в зеніті. Зараз, опівдні,
Пора закликати захисника.

(Глашатай виступає вперед із четвіркою трубачів. Він жестом велить їм повертатися до чотирьох сторін світу. Вони стають на краю Судного Кільця і сурмлять заклик)

Глашатай
Той, хто бажає битися за Ельзу Брабантську,
Хай  виступить уперед!

(Довге мовчання)

(Ельза, яка до цього була абсолютно спокійна, починає хвилюватися, чекаючи)

ВСІ МУЖІ
Ніхто не відгукується.

ФРІДРІХ
Ось бачите: чи  даремно я її звинуватив?

ВСІ МУЖІ
Поганий знак!

ФРІДРІХ
Ось доказ моєї правоти!

ЕЛЬЗА
(підходячи до короля)
Королю мій милостивий, благаю :
Вели ще раз покликати мого захисника.
Адже він, напевно, далеко. Тому   не почув.

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
(глашатаю)
Клич же знову захисника на поєдинок!

(Глашатай дає сигнал сурмачам, і вони знову повертаються до чотирьох сторін світу)

Глашатай
Той, хто бажає битися за Ельзу Брабантську,
Хай  виступить уперед!

ВСІ МУЖІ
У тиші тужливій виголошує  Бог свій вирок!

(Ельза падає на коліна, починає молитися пристрасно. Жінки, боячись за свою господиню, присуваються ближче до середини сцени)

ЕЛЬЗА
Боже, Ти зробив так, що він колись почув мій стогін
І, за Твоїм наказом, з’явився переді мною.
Господи, поклич і зараз мого лицаря,
Щоб допоміг він мені в біді.

ЖІНКИ
Боже! Допоможи їй!

ЕЛЬЗА
Боже! Дай мені поглянути на нього ще раз,
Як тоді, коли він був поруч.

(Мужі, що стоять на узвишші, ближче до річки, першими помічають здалека прибуття Лоенгріна на човні, що його тягне лебідь. Мужі, що знаходяться далеко від берега, повертаються  до річки. Цікавість їх зростає разом зі  спостереженням  за тими, хто біля річки . Незабаром вони самі переміщаються до річки, щоб побачити, що відбувається)

МУЖІ
Що за диво? Лебідь?
Лебідь тягне до нас човен!
А в човні гордо стоїть лицар!
Як виблискують його обладунки! Очі засліплює!
До нас  усе ближче цей човен,
І лебідь тягне  його  золотим ланцюгом.

(Останні мужі, які стояли біля авансцени, віддаляються до річки. В центрі сцени тільки король, Ельза, Фрідріх, Ортруда й жінки).

(Зі свого крісла на узвишші король бачить усе. Фрідріх і Ортруда ошелешені і здивовані. Ельза, яка слухає вигуки чоловіків на березі, залишається в центрі сцени і не насмілюється роззирнутися навколо)

ЖІНКИ
Чудо! Чудо! Чудо небачене!
Дякуємо тобі, Господи, що захищаєш ти жінку слабку!

(Ельза обертається і скрикує, бачачи Лоенгріна)

ВСІ
Вітаємо тебе, Богом посланий!

(Човен, якого  тягне Лебідь, зупиняється біля берега. Лоенгрін, одягнений у блискучі срібні обладунки: шолом на голові, щит на спині й  невеликий золотий ріг на поясі – стоіть у човні, спираючись на меч. Фрідріх дивиться на Лоенгріна в мовчазному жаху . Ортруда, що  до цього моменту стояла в гордовитій позі, переповнюється жахом при появі  Лебедя. Як тільки Лоенгрін робить рух, щоб вийти з човна, всі присутні занурюються в мовчання, очікуючи)

Лоенгрін
(нахиляючись до Лебедя)
Дякую тобі, чарівний Лебедю.
Повертайся ж назад по водах –
Туди, звідки привіз мене.
А якщо знову до нас прилинеш,
То принеси нам радість.
Ти обов’язок  свій виконав на славу.
Прощай, прощай улюблений лебедю!

(Лебідь повертається і пливе проти течії, ведучи за собою човен. Лоенгрін деякий час із сумом дивиться йому вслід)

ЧОЛОВІКИ Й ЖІНКИ
Ми вражені чудовим видивом.
Небесна сила не дає нам рушити з місця!
Який прекрасний цей чоловік,
І яким дивом прибув він  до нашого берега!

Лоенгрін
(йде від берега до центру сцени і урочисто кланяється королю)
Вітаю тебе, королю Генріху!
Нехай Господь благословить міцний меч твій!
Хай  не забудеться ніколи ім’я твоє велике!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Дякую тобі!
Скажи, чи слушна моя думка про те,

Що сила, яка надіслала тебе на нашу землю,
Є сила Божа?

Лоенгрін
Дівчина, звинувачена в жахливому злочині,
Потребує захисника. З цієї причини я тут.
Тепер же мені потрібно знати,

Чи правильно я вчинив, приїхавши до неї.
(переміщається трохи ближче до Ельзи)
Поговори зі мною, Ельзо Брабантська!
Якщо мене призначать твоїм захисником,
Довіришся ти без страху й  сумніву
Моєму заступництву?

ЕЛЬЗА
(весь цей час вона дивилася на Лоенгріна, не в змозі зрушити з місця, як зачарована, але як тільки він звертається до неї, вона ніби прокидається і падає до його ніг, сп’яніла щастям)
Мій лицар! Мій рятівник! Підійди  до мене, лицарю!
Все, все віддаю тобі!

Лоенгрін
Якщо вийду я переможцем,
Бажаєш ти, щоб став я чоловіком твоїм?

ЕЛЬЗА
На колінах я перед тобою,
Твоя – тілом і душею.

Лоенгрін
Ельзо, якщо бути мені твоїм чоловіком,
Захищати і землю твою, і жителів її,
Якщо ніщо й ніколи нас не розлучить,
То обіцяй мені лиш одне:
Ніколи не спитаєш і навіть не подумаєш
Про те, звідки прибув я; не спитаєш,
Ні як звати мене, ні ким народжений!

ЕЛЬЗА
(в напівнепритомному стані)
Ніколи, пане мій, не спаде мені на гадку  таке питання!

Лоенгрін
Ельзо, розумієш ти, що я говорю?
Ти справді ніколи не спитаєш
І навіть не подумаєш про те, звідки прибув я,
Як звати мене і  ким народжений?

ЕЛЬЗА
Захиснику мій, ангеле, спасителю,
Ти, хто вірить, що я невинна!
Чи є злочин страшніший,
Ніж намір засумніватися в тобі?
Як ти мене захищаєш у час ,
Коли я потребую захисту,
Так і я буду вірно йти
За твоїм  побажанням!

Лоенгрін
(зворушений до глибини душі, піднімає Ельзу з колін і притискає ніжно до грудей)
Ельзо, я люблю тебе.

МУЖІ Й ЖІНКИ
Що за чудеса в нас?
Невже мана?
Так  сильно серце б’ється,
Коли бачиш цю благородну  людину!

(Лоенгрін веде Ельзу до короля і передоручає її монаршій милості перед тим, як урочисто переміститися в центр кола)

Лоенгрін
Слухайте всі! Кажу вам, правителі й підлеглі:
Невинна Ельза Брабантська!
Твоє звинувачення, повелителю Тельрамунда,
Буде спростоване Божим судом!

Брабантська  знать
(спершу кілька людей, потім все більше і більше, шепочуть Фрідріху)
Ти не бийся з ним! Тобі в цьому бою не перемогти!
Вища сила його охороняє!
І не допоможе тобі меч твій доблесний!
Відмовся! Ми, вірні друзі, благаємо тебе!
На тебе чекає гірка поразка!

ФРІДРІХ
(який до цього моменту дивився невідривно на Лоенгріна, відчайдушно намагаючись прийняти рішення, – приймає рішення)
Я краще помру, ніж злякаюся.
Не знаю, що за сила тебе привела сюди,
Незнайомцю, що стоїш сміливо переді мною.
Але до твоїх погроз мені байдуже.
Бо я ніколи не обманюю.
І тому приймаю твій виклик
І сподіваюся на законну перемогу.

Лоенгрін
Вели починати, королю!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Нехай по троє від учасників спору
Виступлять і накреслять коло для битви.

(Троє саксонських вельмож виступають за Лоенгріна і троє брабантців –  за Фрідріха; вони урочисто розмічають поле битви, креслячи списами повне коло)

Глашатай
(стоячи в центрі кола)
Тепер слухайте мене і запам’ятовуйте!
Хай  не втрутиться ніхто з вас в сутичку!
Хай  не вступить ніхто з вас в коло накреслене.
Порушивши ці правила,
Вільний позбудеться руки,
Смерд  –  голови!

ВСІ МУЖІ
Вільний  позбудеться руки.
Смерд – голови.

Глашатай
Слухайте і ви, що борються!
Поважайте закон битви!
Ні обман, ні чаклунство підступне
Хай  не заплямують поєдинок ваш!
Один лише Бог тут вирішує все.
Вірте силі Божій, а не своїй!

Лоенгрін і Фрідріх
(стоячи один навпроти одного)
Один лише Бог тут вирішує все.
Я вірю силі  Його, а не своїй!

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
(йде урочисто до центру)
Боже милосердний, закликаю тебе.
(всі шанобливо оголюють голови)
Будь із нами в мить цього поєдинку!
Перемогою одного з двох мечів яви вердикт Твій.
Покажи нам, де брехня, а де правда.
Хай буде у невинного геройська міць,
А  брехуна хай  покинуть сили .
Допоможи нам, Боже, в цю відповідальну годину,
Бо наша власна мудрість блякне перед Твоєю.

Ельза і Лоенгрін
Господи, яви нам праведне рішення!
Мій Боже, Тобі я вірю.

ФРІДРІХ
Я довіряюсь Божому судові!
Боже, не кидай тіні на  честь мою!

Ортруда
Я довіряю силі мого чоловіка.
Він завжди перемагає в битвах!

ВСІ МУЖІ
Боже, дай невинному геройську міць,
Відбери силу в брехуна.
Яви нам праведне рішення.
Господи Боже, ми Тобі віримо.

ЖІНКИ
Господи, благослови його!

(Всі повертаються на свої місця, переповнені урочистою увагою. Шість свідків залишаються зі списами в руках біля  краю накресленого кола, інші мужі стоять віддалік. Ельза і жінки – на авансцені, біля дуба, поруч із королем. За сигналом глашатая, сурмачі сурмлять початок поєдинку . Лоенгрін і Фрідріх приготувались. Король виймає меч і вдаряє ним три рази по  щиту, який висить на дубі. При першому ударі Лоенгрін і Фрідріх стають у позицію, при другому –  піднімають мечі, при третьому – починають поєдинок. Мечі схрещуються кілька разів, після чого Лоенгрін валить супротивника на землю потужним ударом. Фрідріх намагається піднятися, задкує і падає знову).

(Саксонці і тюрінгці піднімають з землі свої мечі,  брабантці  роблять те ж.. Король знімає свій щит із дуба).

Лоенгрін
(приставивши меч до горла Фрідріха)
За Божим рішенням, життя твоє мені належить!
(відставляючи меч)
Я залишу його  тобі. Присвяти його каяттю.

(Всі мужі вкладають мечі в піхви. А вельможі й інші мужі радісно вступають у коло битви)

КОРОЛЬ
(вкладаючи меч у піхви)
Перемога! Перемога!

ВСІ
Перемога! Перемога!
Вітаємо тебе, герою!

(Король підводить Ельзу до Лоенгріна)

ЕЛЬЗА
Ах, якби слова могли віддати
Належне твоїй славі! Достойний,
Ти заслуговуєш більшого, ніж моя хвала.
Поруч із тобою я –  ніщо,
В тобі я розчиняюсь.
Ощаслив мене благословенням твоїм!
Візьми мене, володій усім, що є у мене!
(вона падає йому на груди)

ВСІ
Співайте гімни переможні,
Бо заслужив звитяжець хвалу.

Гордий захиснику невинних,

Слава твоєму прибуттю!
Вітаємо тебе і рід твій,
Всі наші пісні хвалебні –
Тобі одному!
Не було в землях наших
Такого героя!

Лоенгрін
(Ельзі)
Лише невинність твоя принесла мені перемогу.
Тепер же радість і щастя прийшли на зміну стражданням!

ФРІДРІХ
(лежачи на землі)
Горе! Бог мене покинув, скинув із вершини!

Ортруда
(в люті через поразку Фрідріха і дивлячись зловісно на Лоенгріна)
Хто він, що потоптав мої чари?
Він усіх надій мене позбавив!

 

 

 

 

 

 

ДІЯ ДРУГА

(Фортеця в Антверпені. Посередині Палас (житлові приміщення лицарів; примітка автора, не перекладача), ліворуч, ближче до рампи, –  приміщення для дам: праворуч, ближче до рампи, –  портал собору, точно за воротами замку. Ніч. Вікна приміщень лицарів горять яскравим світлом, з будівлі звучить тріумфальна музика, сурми і труби весело грають уночі.  Фрідріх і Ортруда сидять на сходах, що ведуть до порталу собору . Обидва в непоказному одязі темних тонів. Ортруда, опустивши голову на руки, дивиться пильно на яскраві вікна Паласа ; Фрідріх понурився. Довге, похмуре мовчання).

ФРІДРІХ
(раптово піднімаючись)
Вставай, супутнице моя на стежці ганьби!
Світанок не повинен нас тут застати!

Ортруда
Не можу рушити! Як чаклунством, прикута я до місця.
Споглядаючи на розкошування  ворогів,
Що бенкетують, думаю про отруту, страшну, смертельну,
Яка покінчить і з нашою ганьбою, і з їх радістю!

ФРІДРІХ
(підходячи до неї, похмуро)
Страшна жінко! Яке зілля утримує мене біля тебе?
Чому я не можу тебе покинути і втекти далеко- далеко,
Де совість моя спокій би знайшла?
Через тебе я втратив честь і славу.
Хвали не будуть більше мені співати.
А лицар зганьблений – НЕ лицар!
Тепер  приречений я вигнанцем  бути!
Меч мій зламаний! Герб мій утрачений!
Отчий дім мій проклятий!
Куди не повернусь – усі зневажають.Навіть грабіжники
Не підходять до мене, боячись забруднитися!
Мені слід було вибрати смерть!
Краще смерть, ніж цей  жалюгідний  відчай.
Честь я втратив свою! Честь моя загинула!

(Він падає на землю, вбитий горем. З Паласа звучить музика)

Ортруда
(не рухаючись; у той час, коли Фрідріх піднімається на ноги)
Чому такі пристрасні голосіння?

ФРІДРИХ
Тому, що зброю в мене відібрано,
Якою я  б міг тебе вбити!

Ортруда
Миротворцю Фрідріху, королю Тельрамунда,
Чому не довіряєш ти мені?

ФРІДРІХ
Ти ще  смієш питати! Чи не твоє свідчення, не твій наклеп
Змусили мене очорнити перед судом невинне створіння?
Хіба це не ти мені брехала, кажучи, що бачила з вежі твоєї,
Як відбувався  злочин у темному лісі?
Хіба не  ти сказала, що бачила  Ельзу,
Яка топила свого брата у ставку?
Хіба це не ти спокусила  моє горде серце пророкуванням,
Що древній рід Радбода
Знову розквітне і буде правити Брабантом?
Хіба це не ти відвернула мене
Від праведної руки Ельзи і змусила одружитися з тобою
Як на останній із роду Радбодів?

Ортруда
(тихо, але зловісно)
Твої слова пронизують, як стріли!
(вголос)
Так, я присягнулася тобі, що правду кажу.

ФРІДРІХ
Чи не зробила ти мене, людину праведну,
Співучасником твоїх підлих задумів?

Ортруда
Хто брехав тобі?

ФРІДРІХ
Ти! Чи не покарав Бог мене за це?

Ортруда А
Бог?

ФРІДРІХ
Жах!
Як страшно ім’я Його звучить із твоїх уст!

Ортруда
Боягузство своє називаєш ти Богом?

ФРІДРІХ
Ортрудо!

Ортруда
Ти погрожуєш мені? Мені, жінці?
Ти боягуз! Якби ти так погрожував тому,
Хто посилає тебе в жалюгідне вигнання,
Перемогу б ти собі здобув, а не ганьбу!
Ха! Якби ти був здатним битися з ним,
То виявив би, що він від дитини слабший!

ФРІДРІХ
Чим він слабкіший, тим сильніша
Сила Божа в ньому.

Ортруда
Сила Божа? Ха!
Показала б я тобі, який слабкий
Той бог, який його захищає.

ФРІДРІХ
(здригнувшись)
Зловісна віщунко! Гадаєш,
Що своєю хитрістю ти знову мене обкрутиш?

Ортруда
(вказуючи на Палас, де загасили вогні)
Гості сплять славним сном.
Прийди, сядь поряд! Час настав,
І мій погляд віщунки проллє світло на шлях твій.
(Фрідріх наближається до неї, ніби ведений чарівною силою, і слухає уважно)
Чи знаєш ти, хто він, той герой,
Чарівним лебедем до нас привезений?

ФРІДРІХ
Ні.

Ортруда
Що б ти дав, щоб знати правду про нього?
Досить  його змусити
Назвати його ім’я і рід –
І сила  його зникне,
Бо чаклунська вона.

ФРІДРІХ
Тепер я розумію його умову.

Ортруда
Слухай! Ніхто не зможе
Вирвати таємницю у нього, крім тієї,
Кому він заборонив його розпитувати.

ФРІДРІХ
Значить, Ельзу потрібно переконати,
Щоб задала йому те питання?

Ортруда
Ха! Ти думкою швидкий.

ФРІДРІХ
Але як нам зробити це?

Ортруда
Слухай! Ми залишаємося тут, а  не тікаємо.
Підбадьорся. Щоби розбудити її підозри,

Виступи і звинувать його в тому,

Що чаклунством він спотворив суд Божий.

ФРІДРІХ
Ха! Брехня і підступне чаклунство!

Ортруда
Не вдасться – так ми своє візьмемо силою.

ФРІДРІХ
Силою?

Ортруда
Не дарма відомі мені мистецтва темні.
Слухай уважно, що говорю я.
На того, чия сила від чаклунства, є інші чари:
Відбери від його тіла найменшу частку –
І тут же сила покине його.

ФРІДРІХ
Хоч би це було правдою!

Ортруда
Якби ти, борючись із ним,
Лише палець йому відрізав
Або тільки частину пальця,
Був би лицар у твоїй владі!

ФРІДРіХ
О жах! Що чую я?
Я думав, Бог мене карає.
Але суд був заплямований лукавством!
Честь моя знищена підступним чаклунством!
Але кажеш ти, що за ганьбу можу я помститися?
Довести чесність мою?
Коханця обман відкрити і честь свою повернути?
І жінку, чиє обличчя бачу я у темряві ночі?
Якщо ти знову обманюєш мене, то горе тобі! Горе!

Ортруда
Бач, розхвилювався. Спокійний будь і зібраний.
Я навчу тебе солодкому захопленню помсти.
(Фрідріх повільно сідає на східці  поруч із Ортрудою)

ОБИДВА
Так, прокинеться помста
З ночі темної серця мого.
Ви, що  спите солодким сном,
Знайте, що чекають вас біда і горе!

(Ельза з’являється на балконі, одягнена в біле. Йде до балюстради і підпирає голову рукою)

ЕЛЬЗА
О, вітре  небесний !
Мій плач ти чув часто.
Тепер хочу я дякувати
Тобі за щастя моє.

Ортруда
Це вона.

ФРІДРІХ
Ельза!

ЕЛЬЗА
Ти мені його послав,
Ти усміхнувся його походові.
Ти провів його неушкодженим
Через хвилі моря бурхливого.

Ортруда
Хай прокляне вона годину,
Коли обличчя моє побачила.

ЕЛЬЗА
Як часто я кликала тебе,
Щоб сльози мої осушив.
Тепер же нехай твоє дихання
Охолодить мені щоки, що палають від любові.

Ортруда
Іди.

ФРІДРІХ
Навіщо?

Ортруда
Вона моя. А герой її – твій!

(Фрідріх ховається в тіні)

Ортруда
Ельзо!

ЕЛЬЗА
Хто кличе мене? Які сумні
Голоси вимовляють моє ім’я вночі!

Ортруда
Ельзо! Невже не впізнаєш  голосу мого?
Невже відкинеш ти нещасну, тобою вигнану?

ЕЛЬЗА
Ортрудо! Це ти? Навіщо ти тут,
Нещасна жінко?

Ортруда
«Нещасна жінка»?
Недаремно називаєш  ти так!
Самотня, в далекому лісі
Жила я тихо і мирно.
Що я тобі зробила? Що я тобі зробила?
Безрадісна, я всього лише оплакувала
Нещастя моєї родини.
Що я тобі зробила? Що я тобі зробила?

ЕЛЬЗА
О небеса! За що  дорікаєш ти мені?
Я змусила тебе страждати?

Ортруда
Як могла ти позаздрити щастю
Бути дружиною того,
Хто був тобою відкинутий?

ЕЛЬЗА
Боже милостивий! Що мені сказати на це?

Ортруда
Розум його затьмарився,
І він звинуватив тебе, невинну.
Тепер же каяття розриває йому серце,
І  він мучиться на самоті.

ЕЛЬЗА
Боже милосердний!

Ортруда
А ти щаслива!
Муки невинної минули,
І життя тобі посміхнулося.
Тепер ти радісно йдеш,
Посилаючи мене на вірну смерть.
Хай  кине горе моє
Тінь на радісний твій бенкет!

ЕЛЬЗА
Була б я не варта благословення Твого,
О Боже  мій, що всміхається мені.,
Якби могла відвернутися від нещастя,
Яке схилилося  переді мною в пилюці..
Ніколи! Ортрудо, почекай!
Я сама проведу тебе всередину!

(Вона ховається. Ортруда схоплюється на ноги в дикій радості).

Ортруда
Зганьблені Боги, допоможіть мені помститися!
Покарайте тих,  які змушують вас терпіти ганьбу!
Дайте мені сили служити святій Вашій справі!
Знищіть мерзенні помилки відступників!
Вотане! Закликаю Тебе, Боже  сили!
Фреє! Почуй, велика, благання моє!
Благословіть мої обман і лицемірство,
Щоб відбулася помста моя!

ЕЛЬЗА
(за лаштунками)
Ортрудо? Де ти?

(Ельза і дві служниці з’являються в дверях, з факелами в руках)

Ортруда
(кидаючись до ніг Ельзи)
Тут, біля ніг твоїх!

ЕЛЬЗА
(лякаючись, відступаючи при вигляді Ортруди)
О Боже, як сумно бачити тебе такою.
Тебе, яка знала гордість і розкіш!
Жалість душить мене.
Бачу я тебе, принижену!
Встань,  не благай мене більше!
Якщо  ненавиділа ти мене – я тобі  прощаю;
А за страждання, які я тобі заподіяла,
Прошу тебе пробачити мені також.

Ортруда
Дякую тобі за доброту твою.

ЕЛЬЗА
Того, хто завтра стане чоловіком мені,
Просити я буду, щоб, милостивий,
Він був добрий і до Фрідріха.

Ортруда
Узами подяки зв’язала ти мене.

ЕЛЬЗА
До світанку будь готова.
У блискучих шатах
Супроводжувати мене в собор ти будеш.
Там я буду чекати мого лицаря
І дружиною його стану перед Богом.

Ортруда
Як розплачуся я з тобою  за доброту твою?
Адже я бідна і безсила.
Коли дозволила б ти жити при тобі,
Була б я повік твоя боржниця!
(наближаючись до Ельзи)
Залишився  у мене лише один чарівний засіб.
Ніякий закон його у мене не відніме.
Хочу скористатися ним, щоб уберегти тебе,
Врятувати тебе від  каяття.

ЕЛЬЗА
Про що ти говориш?

Ортруда
Попередити тебе хочу я.
Не вір ти щастю сліпому.
Нещастя несподівано приходить.
Дозволь заглянути в твоє майбутнє.

ЕЛЬЗА
Яке нещастя?

Ортруда
Якби знала ти
Про чудове походження цієї людини,
Ніколи б він тебе не залишив,
Так само, як прийшов сюди чарівно.

ЕЛЬЗА
(охоплена жахом, відвертається в обуренні, потім знову повертається до Ортруди, переповнена смутком і співчуттям)
Бідне створіння, невже не тямиш ти,
Що серцю люблячому сумніви чужі?
Невже не знала ти щастя,
Що дається нам лише вірою ?
Ходімо зі мною! Я навчу тебе
Блаженства відданості.
І тоді ти повіриш,
Що щастя можливе без каяття.

Ортруда
(вбік)
Ця її гордість допоможе мені
Перемогти відданість.
Всі засоби в  хід пущу проти неї,
І вже покається вона в своїй гордовитості.

(Ортруда, ведена Ельзою, робить нерішучий вигляд, але  входить у замок; служниці світять факелами і замикають двері. Починається світанок)

ФРІДРІХ
(з’являючись із тіні)
Нещастя входить у будинок.
Виконай, жінко, задуми підступні свої.
Не в силах я тебе зупинити.
З падіння мого почалися всі нещастя.
Так нехай загинуть ті, хто є мого  падіння причиною.
Одна лише думка мені сили надає:
Побачити, як той, хто честь мою вкрав, умирає!

(Побачивши людей, які входять, Фрідріх ховається за колоною собору)

(Поступово займається світанок. Світанкові фанфари звучать із далекої башти. Вартові спускаються з вежі і відчиняють  ворота. Слуги замку виходять справа і зліва, вітають один одного і йдуть тихо у своїх справах. Деякі зачерпують воду металевими посудинами, стукають у ворота Паласу, входят . Із воріт виходять сурмачі. Звучать фанфари. Слуги зникають зі сцени. Брабантські воїни й вельможі виходять на сцену, їх більше й більше. Вони вітають один одного і радіють)

Вельможі й  воїни
Світанкові фанфари
Закликають нас зібратися тут.
Той, хто чудеса творив,
Можливо, готовий до нових справ чудесних.

(Глашатай виходить із Паласу і прямує до тераси, супроводжуваний трубачами. Звучать королівські  фанфари. Всі присутні повертаються до нього в передчутті новин)

Глашатай
Проголошую слова та побажання нашого короля.
Слухайте уважно, що він велів вам сказати.
Фрідріх із Тельрамунда вигнанню підлягає,
Бо з нечистою совістю виступив на поєдинку судовому.
Того, хто наважиться дати йому притулок або дружити з ним,
Спіткає така  ж доля, відповідно до закону землі нашої.

МУЖІ
Хай буде проклятий брехун,
Богом самим засуджений!
Нехай обминають його чесні!
Хай не буде йому ні спокою, ні сну!

(Сурмлять сурмачі, вимагаючи уваги)

Глашатай
Ось що ще сказав король:
Незнайомцеві, надісланому нам Богом,
Із яким Ельза бажає у шлюбі поєднатися,
Надана  корона і земля Брабанта.
(Сурмачі сурмлять)
Але не хоче лицар князем іменуватися.
Ви будете кликати його Покровителем Брабанта.

МУЖІ
Хай живе наш рятівник!
Хай живе Богом посланий!
Клянемося у вірності
Покровителю Брабанта.

(Сурмачі сурмлять)

Глашатай
Велів  він також запросити вас
На нинішній весільний бенкет,
А завтра приходьте,
Готові стати воїнами короля.
І сам він, відкидаючи відпочинку насолоду,
Поведе вас до благородних плодів слави!

(Виходить назад у Палас у супроводі трубачів)

МУЖІ
Приготуємося до бою.
Герой наш очолить нас.
Хто стане під його прапор,
Побачить дорогу до слави.
Бог послав нам його
На славу Брабанта!

(В той час, як інші радіють, четверо колишніх васалів Фрідріха з’являються на авансцені)

Вельможа
Чуєте? Він поведе нас у землі інші!

Другий вельможа
Проти ворога, який ще ніколи нам не загрожував.

Третій  вельможа
Чи не занадто сміливо для новоприбулого?

Четвертий вельможа
Так, але він тепер князь. Хто завадить йому?

Фрідріх
(з’являючись між ними непомітно)
Я.

Перший в ельможа
Хто? Ти, Фрідріху?

Другий вельможа
Не зраджують мене  очі?

Третій вельможа
Ти наважився сюди з’явитися…-

Перший вельможа
…хто може стати жертвою будь-якого смерда?

ФРІДРІХ
Я і на більше наважусь.
Засяє правда перед вашими очима!
Того, хто так сміливо закликає вас на війну,
Я звинувачу в обмані Всевишнього!

Другий вельможа
Та ти з глузду з’їхав! Чого досягнеш?
Дурню, почують люди!

(Вони захоплюють його до собору і намагаються там сховати. Тим часом четверо пажів виходять на балкон, спускаються сходами і стають перед Паласом. Натовп зауважує їх)

Пажі
Дорогу нашій володарці Ельзі!
Смиренна, простує вона до церкви.

(Довга процесія дам в розкішних шатах повільно виходить із дверей і прямує  до балкону. Процесія повертає ліворуч і минає Палас перед тим, як іти до собору. Дами поступово займають місця на сходах собору )

Вельможі і Воїни
(під час процесії)
Благословен хай буде шлях її,
Бо, лагідна, страждала вона довго.
Нехай скерує  її Бог на добро,
Хай захистить її на дорозі  праведній.

(Вельможі мимоволі пересуваються ближче до дам, але пажі їх зупиняють, даючи шлях процесії. Ельза в розкішній весільній сукні з’являється і йде разом із процесією до Паласу)

Вельмож і Воїни
Іде,  як ангел,
Чесноту випромінюючи.
(Ельза повільно переміщається до рампи, люди перед нею розступаються)
Привіт тобі, праведнице!
Хай живе Ельза Брабантська!

(Серед жінок позаду Ельзи – Ортруда, розкішно одягнена. Жінки біля неї схвильовані і не можуть приховати обурення. Вони відсторонюються від неї. На обличчі Ортруди гнів. Як тільки Ельза ставить ногу на першу сходинку  собору, Ортруда біжить уперед, перегороджуючи їй шлях і змушуючи відступити на крок)

Ортруда
Назад, Ельзо! Не буду я більше принижуватися!
Не служниця я твоя!
Борг твій – – мене пошанувати!
Схилиш ти голову переді мною смиренно!

Пажі й Мужі
Що потрібно їй? Назад!

ЕЛЬЗА
Як змінилася ти! Чому?

Ортруда
На якийсь час  забула я, хто я така.
А ти думала, я буду повзати перед тобою вічно?
Я помщуся за свої страждання.
Я поверну собі все, що мені належить по праву.

(Загальне здивування. Натовп хвилюється).

ЕЛЬЗА
На жаль! Обманута я твоїм лицемірством учорашнім,
Коли прийшла до мене ти, стогнучи, вночі?
Як смієш ти стояти переді мною –
Дружина того, хто Богом самим засуджений?

Ортруда
(роблячи мученицький вираз обличчя)
Несправедливо чоловік мій був засуджений  і вигнаний.
А до того ім’я його шанували по всій землі.
Називали його  праведним.
І боялися доблесного меча його.
А кому тут відомий твій чоловік?
Навіть ти сама не знаєш імені його!

Мужі, Жінки і Пажі
Як сміє вона!
Святотатство!

Ортруда
Скажи, чи знаєш ти його ім’я?
Гарного він роду і звання?
Звідки з’явився він до тебе по водах?
Коли піде назад і куди?
Відповісти  не можеш!
Бо, запитавши його, ти наразиш його на лихо.
Тому і забороняє він, хитрий,
Задавати йому питання.

Чоловіки, Жінки і пажі
Жахливі слова! Як сміє вона
Ображати лицаря?

ЕЛЬЗА
(приходить до тями)
Святотатство! Зла жінка!
Слухай же мою відповідь.
Такий  шляхетний він, такий чистий мій чоловік,
Що ті, хто сумніваються в Божому промислі,
Прощені не будуть!

ЕЛЬЗА
Чи не Божим же промислом мій лицар
Переміг твого чоловіка?
(іншим)
Хто бачить, хай скаже,
Хто з них двох праведний?

Мужі, Жінки і пажі
Тільки лицар твій! Тільки він!

Ортруда
Праведність твого захисника
Зникла б за одну мить,
Якби його змусили визнати,
Що сила його в чаклунстві.
А раз не смієш ти задавати йому питання,
То, значить, і у тебе є привід
Засумніватися в чесності його.

ЖІНКИ
(захищаючи Ельзу)
Убережіть її від ненависті
Злобної істоти!

(Двері Паласа відчиняються, четверо трубачів виходять і сурмлять).

МУЖІ
Дорогу! Дорогу! Король іде!

(Король, Лоенгрін і саксонські правителі і вельможі виходять з Паласа церемонно. Процесія порушується через занепокоєння в передніх рядах. Король і Лоенгрін просуваються вперед через натовп)

Брабантці
Хай живе король!
Хай живе Покровитель Брабанта!

КОРОЛЬ
Про що тут суперечка?

ЕЛЬЗА
(поспішає до Лоенгріна, схвильована)
Повелителю мій! Мій пане!

Лоенгрін
Що трапилося?

КОРОЛЬ ГЕНРІХ
Хто сміє бентежити процесію?

Лоенгрін
(помічаючи Ортруду)
Що бачу я! Ця безбожна жінка біля тебе?

ЕЛЬЗА
Спасителю мій! Захисти мене від цієї жінки.
Лай мене за непокору.
Побачивши, що плаче вона біля воріт,
Я запросила її в замок, щоби втішити.
За доброту платить мені вона жорстоко,
Насміхаючись над моєю вірою в тебе!

Лоенгрін
(осудливо і твердо подивившись на Ортруду)
Іди, жахлива жінко.
Не перемогти тобі тут.
(повертаючись до Ельзи)
Скажи мені, Ельзо:
Слова її ядучі не отруїли твого серця?
(Плачучи, Ельза ховає обличчя у нього на грудях)
(показує на вхід в собор)

Хай будуть  твої сльози  сльозами радості.

(Процесія відновлює шлях до входу в собор.
Фрідріх з’являється на сходах собору. Жінки і пажі відступають в жаху, впізнавши його)

ФРІДРІХ
О королю і всі ви, князі ошукані! Стійте!
Слухайте, що скажу я вам!

КОРОЛЬ
Назад! Йди геть!

МУЖІ
Мерзотник! Забирайся!
Смієш ти гнівити короля?

ФРІДРІХ
Слухайте ж!

МУЖІ
Забирайся, або помреш!

ФРІДРІХ
Вислухайте мене, бо зганьблений я несправедливо.

МУЖІ
Геть звідси!

ФРІДРІХ
Суд Божий потоптаний і обезчещений..
Вас обманули чаклунством і віроломством.

МУЖІ
Схопити лиходія!

МУЖІ
Це святотатство!

ФРІДРІХ
(на нього наступають, але він продовжує дивитися уважно на Лоенгріна)
Цю людину, що стоїть переді мною у блиску слави,
Я звинувачую в чаклунстві!
(рвуться його схопити зупиняються, вражені його словами, і починають слухати)
Як пил зникає перед диханням Всевишнього,
Так чаклунство неправедне зникне!
Ви поспішили засудити мене,
Відняли добре ім’я і честь ,
Оскільки не задали йому головного питання.
Але питання цього йому не уникнути.
Бо я сам його задам:
Перед світом всім його  прошу
Відкрити рід, ім’я, звання.
(Натовп хвилюється)
Хто він, приведений до берега диким лебедем?
Йому служать чарівні сотворіння,
А значить, праведність його – брехня.
Нехай відповість на моє звинувачення.
Якщо відповість – значить, заслужене моє падіння.
А коли не відповість, то праведність його сумніву підлягає.

КОРОЛЬ, МУЖІ, ЖІНКИ І ПАЖІ
Сувора заява! Як відповість він йому?

Лоенгрін
Тобі, хто забув честь,
Я відповідати не зобов’язаний.
Сумніви лиходіїв мене не турбують ,
Бо невинність їм не підкориться.

ФРІДРІХ
Якщо  я відповіді не гідний,
То, правителю, закликаю тебе!
Чи посміє він назвати
І тебе негідним відповіді?

Лоенгрін
Я не відповім навіть королю,
Ні всій раді  його підданих.
Сумніви їх не бентежать.
Вони – свідки мого доброго діла.
Одній лиш істоті  зобов’язаний я дати відповідь.
Ельзо!
(він завмирає, повернувшись, побачив, що Ельза тремтить і часто дихає, терзаючись  внутрішньою боротьбою)
О, як тремтить вона!

Лоенгрін
Задумалася вона!
Чий злісний язик  збентежив її?
О небеса, захистіть її серце від небезпеки!
Хай  не терзають сумніви невинну!

Фрідріх і  Ортруда
Задумалася вона,
Сумніви  їй груди стискають!
Той, хто мене страждати змусив, сюди прибувши,
Буде переможений, як тільки питання йому зададуть!

КОРОЛЬ І ВСІ МУЖІ
Що за таємниця у лицаря?
Якщо вона його турбує, то нехай не говорить!
Ми захистимо його, благородного, від небезпеки.
Він довів свою доброчесність справою.

ЕЛЬЗА
(не помічаючи того, що відбувається навколо, дивлячись прямо перед собою)
Таємниця ця принесла б йому нещастя,
Якби він відкрив її всім.
Яка невдячна повинна була б я бути  рятівникові  моєму,
Якби зрадила його, змусивши відповідати.
Якби я знала його таємницю, то нікому б про неї не сказала.
І все ж сумнів стискає мені  груди!

КОРОЛЬ
Гідний лицарю, відповідай віроломному лиходієві.
Ти занадто шляхетний, щоби боятися його звинувачень.

МУЖІ
Ми за тебе стоїмо. Ти наш герой.
Ми шануємо ім’я твоє,
Хоч і не  знаємо його.

Лоенгрін
Лицарі, ви не пошкодуєте, що повірили мені,
Хоч  і не знаєте ні імені мого, ні країни моєї.

(Лицарі стають навколо Лоенгріна і тиснуть йому руки. Фрідріх пробирається через натовп до Ельзи. В сумнівах, згораючи від сорому, вона все ще не посміла поглянути на Лоенгріна. Вона стоїть одна біля рампи)

ФРІДРІХ
(ставши позаду Ельзи)
Довірся мені! Є спосіб довести, хто має рацію.

ЕЛЬЗА
(тихо)
Іди  від мене!

ФРІДРІХ
Дозволь мені
Хоч палець йому поранити –
І таємниця його тобі відкриється,
І ніколи він тебе не покине.

ЕЛЬЗА
Ні, досить!

ФРІДРІХ
Я буду ввечері неподалік.
Один надріз шкоди не завдасть.

Лоенгрін
(повертаючись до середини сцени)
Ельзо, з ким ти розмовляєш?

(Ельза, постать  якої зображує  біль і сумнів, відвертається від Фрідріха і падає біля ніг Лоенгріна)

(Фрідріху і Ортруді)
Залиште її, прокляті!
Нехай ніколи вона
Вас більше не побачить!
(Фрідріх робить лютий жест)
Встань, Ельзо. В руці твоїй,
У вірності твоїй  – суть  мого блаженства.
Чи  сумнів твій спокій збентежив?
Чи не хочеш, щоб я відповів на питання?

ЕЛЬЗА
(дуже схвильована і збентежена)
Захиснику мій, ти мені приніс порятунок!
Ти лицар мій, в тобі я розчиняюсь.
Любов моя вище сумнівів,
Якими б сильними не були вони.
(припадає йому на груди)

(Із собору доносяться звуки органу)

Лоенгрін
Хай благословить тебе Всевишній, Ельзо!
Постанеш зі мною перед Богом у церкві!

МУЖІ, ЖІНКИ І ПАЖІ
Привіт тобі, лицарю,
Богом посланий до нас!
Привіт тобі, Ельзо Брабантська!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДІЯ ТРЕТЯ

(Музичний вступ зображує розкіш весільного бенкету. Спальня, в глибині сцени багато оздоблене  ліжко. Вікно відчинене. За сценою музика. На віддалі чути спів. Потім спів наближається)

ВЕСІЛЬНИЙ СПІВ
(чоловіки й жінки)
Проваджені  вірою, ступайте туди,
Де блаженство любові охоронить  вас.
Сміливість переможця, любові нагорода,
З’єднує вас, о найщасливіша з пар.
Покровителю молодості, заходь!
Перлино юності, заходь же!
Тікайте від блиску весільного бенкету туди,
Де чекають вас сердечні  захоплення!
(двері відчиняються)
Кімната, прибрана для любові,
Приймає вас після розкоші застілля.
Ведені вірою, йдіть туди,
Де блаженство любові буде вас берегти.
Сміливість переможця, любов чиста
З’єднує вас, о найщасливіша  з пар!
(Дві процесії з’єднуються в середині сцени. Жінки підводять Ельзу до Лоенгріна. Вони  обіймаються і залишаються стояти всередині. Пажі знімають з Лоенгріна розкішні верхні шати. Потім знімають меч і кладуть на диван. Жінки тим часом знімають чудові верхні шати з Ельзи . Так написано у Вагнера. Перекладач не винен).

(Між тим , вісім жінок оточують Лоенгріна й Ельзу)

ВІСІМ ЖІНОК
(обходячи навколо Лоенгріна і Ельзи)
Як Бог благословляє ваше щастя,
Так і ми благословляємо  вас у радості.
(знову обходять Лоенгріна і Ельзу)
Збережені щастям любові,
Запам’ятаєте надовго цю годину!

(Король обіймає і благословляє Лоенгріна й Ельзу)

(Пажі роблять знак, дві процесії формуються знову, знову співають і виходять – мужі направо, жінки наліво)

(Коли Лоенгрін і Ельза залишаються самі, Ельза падає Лоенгріну на груди, переповнена щастям. Спів затихає вдалині. Лоенгрін сідає на диван поруч із вікном і притягує Ельзу до себе)

Лоенгрін
Стихає чарівний спів.
Ми самі, вперше з тих пір, як  зустрілися.
Відгороджені від світу.
Ніхто не підслухає вітань сердечних.
Ельзо, дружино моя! Ніжна, чиста подруго!
Скажи мені, чи щаслива ти?

ЕЛЬЗА
Була б я безчуттєвою, якщо б сказала, що  просто щаслива,
Я  переповнена  блаженством небесним.
Лине  до тебе моє серце.
Я дихаю захопленням, яке лише Бог дарує.

Лоенгрін
Говорячи, прекрасна, про своє щастя,
Ти і мене наповнюєш блаженством.
Лине  до тебе моє серце.
Я дихаю захопленням, яке лише Бог дарує.
Яка    благородна любові суть!
Ще не зустрівшись, ми одне про одного знали.
Твоїм захисником я був призначений.
Любов проклала мені дорогу до тебе.
Очі твої сказали мені, що ти невинна.
Обличчя твоє  змусило мене служити милості  твоїй.

ЕЛЬЗА
Тебе я бачила і до того.
Ти приходив до мене уві сні чудовому.
Коли ж  виник ти переді мною,
Я зрозуміла, що Божим провидінням посланий ти.
У погляді твоєму хотіла я розтанути,
Як струмок, оповитися довкола ніг твоїх,
Як ніжна квітка польова,
Схилитися зачаровано до ходи твоєї.
Це – просто любов? Як мені назвати
Це почуття, несказанно піднесене,
І  тебе, ймення, якого, на жаль, мені знати не можна
І яким  ніколи тебе, коханого, не назву!

Лоенгрін
Ельзо!

ЕЛЬЗА
Яке солодкозвучне ім’я моє на твоїх губах!
А ти  подаруєш  мені звук імені свого?
Лише коли ми завмремо в любові,
Дозволю я собі вимовляти його.

Лоенгрін
Дружино моя дорога!

ЕЛЬЗА
Лише коли всі сплять, і ми будемо самі.
Ніколи світ його не почує.

Лоенгрін
(обіймаючи її, вказує на відкрите вікно, через яке видно сад, повний квітів)
Чи відчуваєш ти ці запахи солодкі?
Як чудово ваблять вони почуття таємниче,
Пролітаючи над землею.
Я віддаюся їх чарам, ніякими  питаннями не переймаючись.
Так і магії, що мене до тебе прив’язала,
Коли вперше побачив я тебе, прекрасна.
Мені не потрібно було знати, звідки ти.
Мої очі побачили – і серцем я зрозумів усе.
Як запахи ці чудово притягують  мої почуття,
Хоч і приходять з ночі загадкової,
Так невинність твоя мене зачарувала,
Хоч і звинувачували тебе в злочині.

(Ельза приховує збентеження, притискаючись до нього лагідно)

ЕЛЬЗА
Бажала б я бути тебе гідною,
Зробити більше, ніж просто в тобі розчинитися.
Хотіла б виявити  тобі послугу,
Хотіла б за тебе я постраждати!
Мене знайшов ти обвинуваченою в злочині.
Як я хотіла б знайти тебе в нужді,
Щоб нести з тобою важкий тягар.
Хотіла б знати про твої тривоги.
Чи не це – таємниця твоя,
Яку бережеш ти від світу?
Може, тебе нещастя чекає,
Якщо дізнається світ про таємницю твою?
Якщо це так, то я, знаючи  таємницю,
При найстрашніших погрозах
Не видала б її нікому.
За тебе б я померла!

Лоенгрін
Кохана!

ЕЛЬЗА
О, зроби так, щоб пишалася я твоєю довірою,
Щоб не здавалася сама собі негідною!
Відкрий мені таємницю свою,
Щоб бачила я ясно, хто ти!

Лоенгрін
Ах, угамуйся, Ельзо!

ЕЛЬЗА
У відповідь на відданість мою
Яви мені своє благородство!
Скажи без жалю, звідки ти,
І буду я уособленням мовчання!

Лоенгрін
(строго і вагомо, відступаючи на кілька кроків)
Ти і так повинна дякувати мені за довіру.
Адже я ж із радістю повірив клятві твоїй.
Якщо ти завжди будеш мені коритися,
Я буду вважати тебе найгіднішою з усіх жінок!
(знову повертаючись до Ельзи, звертається до неї ніжно)
Підійди  до мене, чарівна, чиста!
Пригорнись до серця мого палкого,
Щоб очі, які я бачив у щасті,
Кидали на мене своє світло!
Ощаслив мене, щоб у блаженстві
Я міг би злитися з  твоїм диханням.
Дозволь тримати тебе в обіймах
І стати в тобі щасливим!
Любов твоя – найвища нагорода за те,
Що залишив я заради тебе.
Ніяка інша доля в світі Господньому
Не була кращою, шляхетнішою від моєї.
Якби король запропонував мені корону,
Я без вагань би відмовився.
Єдина нагорода за те, чим я пожертвував, –
Міцна  любов твоя!
Прошу тебе, геть жени сумніви,
Нехай любов твоя нагородою гордою служить!
Бо з’явився я до тебе не з пітьми і страждань,
А з величі й радості!

ЕЛЬЗА
О Боже, що чую я?
У чому ти зараз зізнався?
Ти хотів мене зачарувати,
Але я тепер нещасна!
Життя, тобою залишене,
Було щастям твоїм.
Ти прийшов до мене, залишивши благодать,
І  прагнеш назад!
Як мені, нещасній, повірити,
Що моя відданість тебе задовольнить?
Можливо, прийде день, і я тебе втрачу,
Бо пошкодуєш ти, що мене полюбив!

Лоенгрін
Не муч себе!

ЕЛЬЗА
Це ти мене мучиш!
Чи рахувати  мені дні, коли ти зі мною?
Думки про те, що, коли зійде рум’янець зі щік моїх,
Ти заспішиш геть,
І я залишуся сама з моїм нещастям!

Лоенгрін
Ніколи твоя краса не зів’яне,
Якщо не затьмаряться  думки  сумнівом!

ЕЛЬЗА
Які у мене є засоби,
Щоб прив’язати тебе до себе?
Ти весь чарівний,
Чудо привело тебе сюди.
Як можу я надіятися на щастя?
Як можу бути  впевненою в тобі?
(здригається, завмирає, прислухається)
Ти чув? Що це? Хтось йде?

Лоенгрін
Ельзо!

ЕЛЬЗА
Ах, немає!
(дивлячись прямо перед собою)
Так, там він – лебідь, лебідь!
Ось наближається, пливучи по водах.
Ти кличеш його, він човен підводить!

Лоенгрін
Ельзо! Перестань! Безумство! Заспокойся!

ЕЛЬЗА
Ніщо спокою мені не принесе.
Ніщо не відірве і від безумства,
Крім як – і нехай  це буде коштувати мені життя-
Дізнатися, хто ти такий!

Лоенгрін
Ельзо, що ти сказати посміла?

ЕЛЬЗА
Нещасна благородна людина!
Ось моє запитання, повинна задати його я!
Назви мені ім’я своє!

Лоенгрін
Зупинись!

ЕЛЬЗА
Звідки ти прийшов?

Лоенгрін
Горе тобі!

ЕЛЬЗА
Якого роду ти?

Лоенгрін
Горе нам! Що ти наробила!

(Ельза стоїть перед Лоенгріном – і бачить за його спиною, як через задні двері входить Фрідріх і четверо його людей, всі  з оголеними мечами)

ЕЛЬЗА
Рятуйся! Твій меч, твій меч!

(Вона швидко передає Лоенгріну меч, що лежав на дивані. Вона тримає піхви, щоб він міг швидко його вихопити. Фрідріх підходить із піднятим мечем, і Лоенгрін вбиває його одним потужним ударом. With one mighty blow. А вельможі в жаху кидають  свої мечі, біжать до Лоенгріна і падають перед ним на коліна. Ельза, кинувшись Лоенгріну на груди, повільно осідає на підлогу без почуттів)

Лоенгрін
(він один залишився на ногах)
Горе! Тепер вже щастя не повернути.
(він нахиляється, піднімає Ельзу і кладе її на диван)

ЕЛЬЗА
(розплющуючи очі)
Великий Боже, змилуйся наді мною!

Лоенгрін
Несіть убитого до короля на суд.

(Вельможі піднімають тіло Фрідріха і йдуть через задні двері. Лоенгрін смикає за шнур дзвінка. Чотири жінки з’являються зліва)

Лоенгрін
(жінкам)
Нарядіть Ельзу, мою дружину кохану,
Щоби постала вона перед королем!
Там і відповім я їй,
Щоб знала вона, якого роду чоловік її.

Із сумним і урочистим виразом обличчя він іде в двері  направо. Жінки ведуть Ельзу, яка не в змозі рухатися сама, наліво. Повільно світлішає світанкове небо. Свічки гаснуть. У дворі глашатай сурмить у ріг.

(Те ж поле, що в 1-ій  дії. Світає. Один із правителів з’являється, супроводжуваний воїнами, злазить із коня , передає віжки слузі. Два пажі подають йому щит і спис. Він встромляє свій прапор у землю, і воїни його збираються навколо.
З’являється другий правитель.
Труби сповіщають про прибуття третього. Правителі й вельможі вітають один одного. Наближається четвертий правитель. Коли сурмлять королівські труби, всі збираються навколо своїх знамен. Король із саксонської свитою з’являється зліва)

ВСІ МУЖІ
Хай живе король Генріх!

КОРОЛЬ
Дякую вам, добрі жителі Брабанта!
Серце моє сповнюється гордістю,
Коли знаходжу я в усіх землях німецьких
Такі потужні загони!
Нехай лише наблизиться ворог Імперії –
Ми зустрінемо його мужньо.
З безплідних пустель сходу
Ніколи на нас більше не нападуть!
Землі німецької – німецький меч!
Ось Імперії нашої міць!

ВСІ МУЖІ
Землі Німецької – німецький меч!
Ось Імперії нашої міць!

КОРОЛЬ
Де той, кого нам Бог послав,
Щоб зробити Брабант великим і славним?

(У натовпі хвилювання. Четверо брабантських вельмож вносять тіло Фрідріха, приховане покривалом, і кладуть посередині сцени. Присутні запитливо переглядаються)

Всі
Що це несуть? Що це означає?
Це люди Тельрамунда!

КОРОЛЬ
Кого несете ви? Що побачу я?
Вид ваш  у мене жах вселяє!

Четверо вельмож
Так побажав Покровитель Брабанта.
Він сам тобі скаже, хто це!

(З’являється Ельза, супроводжувана жінками. Ступає невпевнено і повільно виходить уперед)

МУЖІ
Дивіться, Ельза праведна йде!
Яка  бліда і сумна вона!

КОРОЛЬ
(підходячи до Ельзи і ведучи її до високого крісла навпроти)
Ти така сумна!
Від’їзд прийдешній тебе засмутив?

(Ельза намагається підняти на нього очі і не може)

(Хвилювання в глибині сцени. Чути голоси)

ГОЛОСИ
Дорогу герою Брабанта!

МУЖІ
Хай живе герой Брабанта!

(Король займає своє місце під дубом. Лоенгрін, одягнений і озброєний так само, як у 1-ій  дії, з’являється і виходить на авансцену)

КОРОЛЬ
Вітаю тебе, гідний лицарю!
Ті, кого ти кликав на рать,
Чекають на тебе, до бою готові,
Впевнені в перемозі, до якої ти їх поведеш.

Лоенгрін
Правителю мій, королю, послухай.
Славних лицарів, яких я покликав,
Вести в бій не можу!

(всі завмирають у тривозі)

ВСІ МУЖІ
Боже милосердний!
Які жорстокі його слова!

Лоенгрін
Я тут не як товариш по зброї,
Але як позивач. Послухайте ж мене.
(він знімає покривало з тіла Фрідріха; всі в жаху відвертаються; він продовжує урочисто)
По-перше, є скарга у мене,
І я прошу суду праведного.
Ця людина напала на мене вночі.
Чи маю я рацію, убивши його?

КОРОЛЬ І ВСІ МУЖІ
(урочисто вказуючи на тіло Фрідріха)
Як твоя рука покарала його на землі,
Так і Бог покарає його на небесах!

Лоенгрін
По-друге, ось ще одна справа.
Перед вами всіма скаргу подаю.
Жінка, яку  Бог зробив моєю дружиною,
Дозволила себе обдурити – і зрадила мене.

КОРОЛЬ
Ельзо! Як ти могла!

МУЖІ
Ельзо! Як це сталося?
Як ти могла так вчинити?

ЖІНКИ
(дивлячись на Ельзу з докором)
Горе тобі, Ельзо!

Лоенгрін
Всі чули, як обіцяла мені вона
Ніколи не питати, хто я такий!
Порушила вона урочисту клятву,
Піддавшись серцем віроломній пораді!
(всі вражені)
Щоби вгамувати сумніви її,
Не буду довше відповідь приховувати.
Я праведно відкинув ворогів вмовляння,
Але тепер відкрию  ім’я моє і рід.
Судіть же, чи повинен ховатися я від світла.
Перед усіма, перед королем, перед Імперією
Відкрию таємницю я свою.
(розпрямляючись)
Слухайте і судіть, чи рівня  я вам.

КОРОЛЬ І ВСІ МУЖІ
Що ми зараз почуємо?
Чи не краще йому приховати зізнання своє?

Лоенгрін
В землі далекій, простим смертним не доступній,
Замок стоїть, який має назву Монтсальват.
Всередині його  – храм, омитий світлом.
Красивішого від цього храму нічого на землі немає.
У храмі чаша знаходиться  чудова,
Її бережуть, як реліквію святу.
Лише найчистішим дозволено її охороняти.
Чашу цю принесли на землю ангели.
Раз на рік голуб спускається з небес,
Щоб оновити чарівну силу чаші.
Вона  зветься – Грааль.
І найчистішу, найблагословеннішу віру
Дає він Братству Лицарів.

Того, хто обраний Граалю служити,

Грааль  озброює силою небесною.
Стріли зла безсилі проти нього.
Один його погляд спонукає до втечі тінь смерті.
Навіть той, кого Грааль посилає в далекі краї,
Призначаючи покровителем праведності,
Не позбавляється сили святої,
Якщо він, лицар, залишається невпізнаним.
Бо таке чудове благословення Граалю,
Що уникає воно  погляду непосвячених.
І тому ніхто не повинен сумніватися в лицареві.
Впізнаний, зобов’язаний він відійти.
Отака моя  відповідь  на питання заборонене!
Граалем посланий я до вас.
Батько мій Парсифаль носить корону Грааля.
Я  – лицар його, і Лоенгріном зовуть мене.

ВСІ МУЖІ й ЖІНКИ
Коли слухаєш, як він каже про своє священне походження,
Очі наповнюються сльозами благословенної радості.

ЕЛЬЗА
Я погано бачу! Яка жахлива темрява!
Я задихаюсь! Повітря, повітря! Нещасна я!

(тут купюра зроблена, можливо, самим композитором)

(всі дивляться, як Лоенгрін йде до берега і нахиляється до лебедя, і дивиться на нього сумно)

Лоенгрін
Улюблений лебедю!
Який  радий був би я, коли б  не було  потреби
В твоїй  останній  сумній  подорожі!
Закінчився б рік ,
І час служби твоєї підійшов би до кінця.
Звільнений силою Грааля,
З’явився б ти мені в іншому образі!

(гірко повертається він до Ельзи, що стоїть на авансцені)
О Ельзо! Я так хотів прожити
Хоча б рік із тобою в щасті!
Тоді твій брат, якого ти вважала мертвим, повернувся б,
Супроводжуваний благословенною свитою Грааля.
(всі здивовані)
(передаючи Ельзі ріг, меч, перстень)
Тепер же, коли він повернеться, я буду далеко.
Дай йому цей ріг, цей меч і цей перстень.
Ріг буде йому підмогою в небезпеці,
Меч принесе перемогу в бою шаленому,
А  перстень нагадає йому про мене,
Про людину, яка і тебе врятувала від ганьби й біди.
(він цілує Ельзу кілька разів, Ельза не в змозі відповідати)
Прощай! Прощай! Прощай, кохана дружино!
Прощай! Грааль розгнівається, якщо затримаюся!

(Ельза відчайдушно притискається до нього, але втрачає сили і падає на руки жінок. Лоенгрін поспішає до берега)

КОРОЛЬ, МУЖІ І ЖІНКИ
Горе! Горе! Шляхетна людина!
Яке горе нам!

Ортруда
(з’являючись на авансцені, робить радісний жест)
Їдь додому, їдь же, лицарю гордий.
Скажу я дещо дівчині дурній,
Яка змусила тебе в човен ступити.
По ланцюгу, який я сама на нього  одягла,
Я впізнала  лебедя цього.
Він – спадкоємець брабантський.
Дякую тобі за те, що лицаря прогнала!
Тепер і лебідь із ним додому відправиться.
А якщо б лицар тут залишився,
Дивись – звільнив би заодно і брата.

ВСІ
Ненависна жінка! В якому лиходійстві
Ти нам зізналася в зухвалості гордовитій!

Ортруда
Знайте ж, як боги мстять тим,
Хто перестав їх шанувати!

(Лоенгрін чує слова Ортруди. Він урочисто опускається на коліна і мовчки молиться. Голуб Грааля опускається і ширяє над човном. Лоенгрін бачить голуба. Скочивши на ноги, він знімає з лебедя ланцюг, і він зникає в хвилях. Лоенгрін виводить на берег красивого юнака в блискучих срібних обладунках. Це –  Готфрід)

Лоенгрін
Побачте ж князя брабантського!
Вождем він буде вашим!

(Побачивши Готфіда,  Ортруда падає на землю. Лоенгрін швидко стрибає в човен, і голуб веде його, підібравши золотий ланцюг. Ельза змінюється при вигляді Готтфріда, сяючи останнім блиском радості. Готтфрід виходить вперед і кланяється королю. Всі дивляться на нього з радісним подивом. Брабантці опускаються перед ним на коліна. Готтфрід поспішає в обійми Ельзи. Ельза, після короткого моменту радості, дивиться на берег. Лоенгріна там більше немає)

ЕЛЬЗА
Мій чоловік! Мій чоловік!

(Лоенгріна знову видно, тепер уже далеко. Він стоїть в човні, голову схиливши на щит. Ельза, яку тримає в обіймах Готфрід, повільно осідає, мляво, на землю. Все ще видно, як Лоенгрін віддаляється).

 

Історія вистави

   Горда, маленька країна Брабант – вузька та ізольована, і мало свіжого та нового проникає туди з-поза її меж. Усе тут вирішують чоловіки, а жінкам слід коритися. Очевидно, що завжди у тій країні правителями-герцогами були чоловіки. Одного дня помер славний та відомий герцог, підготував він спадкоємця, проте той був ще дитина, та ім’я йому було Ґотфррід. Його вихованням аж до віку, коли той зможе посісти трон, зайнявся близький друг старого герцога Фрідріх фон Тельрамунд. Фрідріх уподобав собі сестру Готфріда; одруження з нею дало б йому ще більшу владу та вплив. Проте дівчина сторонилася його, чим гнівила Фрідріха. Замість неї узяв він за дружину жінку, що походила з прадавнього, ще язичницького роду, звали її Ортрудою; одруження з нею було престижним для Фрідріха. Та не знав він, що дружина задумала помсту за усі минулі приниження від християнських володарів. І так повеліла вона Готфріду зникнути, щоб Ельза повірила у вбивство брата. Падіння Ельзи, досягнення Фрідріхом влади, і Ортруда була б із свого боку повновладною володаркою – такі її надії, такі її фантазії, така її казкова та жорстока історія, яку вона надумала, щоб уникнути власного безправ’я. Її омріяний лицар могутній, він має гідність та є справжнім чоловіком, аристократом, йому відомі засоби боротьби жахливого самурая.
Ельза не дає себе перемогти і мріє про рятівника, казкового П’єро у супроводі лебедя, що готовий до боротьби за неї.
Хто ж власне ховається під маскою клоуна, яке ж його ім’я? П’єро каже, що готовий відповісти взаємністю на її кохання, готовий ощасливити людство своїми чарами. Вона не запитає, хто він та звідки прийшов. Так як Давид переміг Голіафа, так і П’єро приніс звитягу, як посланець бога; і він готовий до
oдруження з Ельзою.
Чи власне є суцільною брехнею те, що переможений Фрідріх, як самурай, зазнав поразки в бою? Ортруда не впевнена в цьому і далі виношує ідею похмурої помсти. Вона прикидається найкращою подругою Ельзи та здобуває її довіру. І саме так сіє вона сумнів в душі Ельзи, пробуджує її цікавість щодо справжньої ідентичності клоуна. Наступним дозволеним їй питанням після імені нареченого, буде те, коли ж відбудеться весілля та їхня перша шлюбна ніч…
П’єро уникає замаху та вбиває самурая Фрідріха, що сам мав здійснити на нього замах. Проте він не враховує таку річ – скрута Ельзи стає настільки великою, що вона ставить йому життєво важливе питання. Перед власною публікою (аудиторією, народом) він декларує: його ім’я Лоенгрін та він має надприроднє (метафізичне) походження. Він йде, але магія залишається.
Фантазію творить і театр, і диво є завжди новим. Для усіх переконаних (впевнених) і тих хто просто вірить.
Міхаель Штурм

Das stolze Land Brabant ist klein, eng und abgeschottet nach aussen, wenig Frische und Aussenwelt dringen nach innen. Männer haben dort das Sagen und die Frauen haben zu folgen. So versteht es sich von selbst, dass dort seit Menschengedenken nur männliche Herzöge regieren. Eines Tages wählen sich jedoch zwei Frauen ihre fantastischen Streiter, die für sie um die Macht im Lande kämpfen. Ihre Kämpfer sind so, wie sie sie in ihrer Phantasie erträumen. Der eine sieht aus wie ein furchteinflössender Samurai, der andere kommt märchenhaft als Pierrot daher mit einem Schwan im Gefolge. Wer wohl gewinnen mag?