Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Що таке «Український прорив»?/”День”, Ольга Стельмашевська

https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/shcho-take-ukrayinskyy-proryv?

Львівська національна опера знову підняла ставки в нашому музичному світі, представивши прем’єру сімейної вистави «Лис Микита»
17 березня, 2020 – 09:29
 
 

Опера створена за відомою однойменною поемою Івана Франка. Черговий проєкт програми «Український прорив» головного режисера і генерального директора Львівської опери Василя Вовкуна продемонстрував його стратегію і тактику не тільки як керманича одного з провідних музичних театрів країни, а й як мистецького полководця.  

Прем’єри, фестивалі, конкурси, молоді обличчя, складні кадрові рішення, премії, контексти, жанри, етапи… Все це й набагато більше — і є український прорив. За кожним із цих слів стоїть колосальна праця, час і люди. Блискавичні темпи і проєкти так само блискавично змінюють оперний ландшафт уже не тільки Львова, а й країни. Хоча подібні тенденції відслідковуються ще мінімум у чотирьох музичних театрах України, але Львів, мабуть, найсміливіший, найзухваліший і наймоторніший у своєму прогресі.

Новітні опери і балети сучасних українських композиторів уже почали з’являтися на наших сценах. У цьому напрямі активно працює композитор Юрій Шевченко, чиї опера «Король Дроздобород» та балет «За двома зайцями» не тільки обласкані критикою, преміями, а й дуже до вподоби публіці. Він і зараз у процесі створення чогось феєричного на замовлення театрів. Ще один амбітний проєкт опери на замовлення — «Вишиваний — король України» Алли Загайкевич, присвячений ерцгерцогові Вільгельму фон Габсбургу. Його прем’єра анонсована наприкінці травня в «Схід Opera». В Одесі працюють над оперою-вербатім «Дракон» за Євгеном Шварцом, музику для якої створює молодий український композитор Антон Байбаков. Також анонсують сучасну оперу, присвячену Василю Сліпаку та всім захисникам України, музику до якої замовили випускниці Королівської консерваторії в Гаазі, композиторці Марії Олійник. А Іван Небесний приступив до замовлення Київського театру опери та балету для дітей та юнацтва — рок-мюзиклу «Сагайдачний. Штурм Москви».

Але ж «Лис Микита», до кінчиків лап і хвоста, — ідея саме Львівської опери, «Українського прориву» Василя Вовкуна.

СТРАТЕГІЯ

Композитор Іван Небесний отримав стратегічно важливе замовлення: створити сімейну оперу в гротесковому жанрі. Класичний текст Івана Франка (лібрето Василя Вовкуна) плюс модерна музика і складний, непопулярний в опері жанр гротеску. Важливо і те, що Вовкун замовляє новітню оперу композитору не зі світу опери. Небесний має близько 100 робіт для драматичного театру і кіно, але вперше написав оперу. Проте В. Вовкун стратегічно правильно розуміє, що сучасна опера має дуже глибокі зв’язки з театром. Такий альянс здатен продукувати не тільки нові мелодії та інструментарій, технології, звукові й візуальні ефекти, але й нову комунікацію. Що ми, власне, й отримали з прем’єрою «Лиса Микити».

З перших звуків глядач пірнає у справжнє видовище. Ефектна музика — театральна, яскрава, власне, як і оперна форма, що узгоджується із сюжетом, який розвивається по класичному казковому колу. Ці рефрени-епізоди зумовили сценографічне рішення Тадея Риндзака і додали важливий акцент в ідею цієї «комедії суду»: все у житті та історії розвивається по колу в будь-які часи і у всіх народів, але особливо у нашого, коли ми міряємо ці повторні цикли вже не класичними століттями — десятиліттями, а тепер вже й каденціями владних кланів. Комедія суду є одночасно трагедією політичної системи, устрою, в якому посади отримують найхитріші та найспритніші, слуги народу — вправні піарники та медійники.

Лейтмотиви, лейттембри, музичні та ритмічні спецефекти, жанрові танці, електроніка, органічно введені в партитуру автентичні українські народні музичні інструменти — трембіта, дримба, цимбали, бандура, колісна ліра — весь потужний звуковий арсенал працює на створення вражаючого ефекту. Цікаво, що діти, які сиділи поряд, спостерігали за дійством в усі очі та вуха, в той час, коли батьки з благоговінням підглядали за ними: чи розуміють, чи слухають, чи зацікавлені? Діти лише відмахувалися, поринаючи у світ сучасної опери, а вийшовши з театру, ще й наспівували мелодії. Чи це не наочне досягнення «Лиса Микити»?! Адже саме так вирощують собі майбутнього глядача. Сьогодні його привів у оперу відомий «шкільний» твір Франка, утримало в кріслі — сучасне видовище, у парафразах якого легко зчитаються «Аватар» чи діснеївська анімація. Захопила надзвичайна світлова партитура (неймовірна робота Арвідаса Буйнаускаса, Литва), включаючи підсвітку червоним лож театру в сценах суду (ефект «Вау!» присутності). 3D-мапінг (Світлана Рейніш та Юрій Костенко), буквально бродвейського чи голлівудського рівня ефектності костюми, та ще й пошиті з екохутра (Ганна Іпатьєва), дизайнерські маски (Людмила Табачкова, Анжела Городиська), шоу-грим (гримерно-пастижерьский цех на чолі з Юрієм Кульчицьким). Зосередила на собі увагу різноманітна, виразна, природна та добре зрозуміла музика.

Та й для іншого глядача є пожива: пізнавані цитати, фольклорні мелодії, знайомі інструменти-символи, використані неочікувано і дотепно на користь того ж таки гротеску. Справжня гуцульська трембіта скликає звірів на суд (ефект «Вау!»). У повторюваній темі суду чується аскетична і невідворотна Орфівська O Fortuna! з Carmina Burana (до речі, її колись грандіозно ставив Василь Вовкун open air на Співочому Полі) — алегорія колеса Фортуни, яке власне є основним візуальним образом «Лиса Микити». І в цьому колі, немов дамоклів меч, нависає гігантський кущ омели як символ ракової пухлини, що висмоктує з живого дерева-ліса усі соки. Промовиста алегорія рослини-паразита з владою, яка висмоктує життя з власної країни. Але й у цьому багатогранному образі є місце дотепності, адже люди називають омелу «відьминою мітлою», якій приписують властивість відкривати замки і скарби, а саме завдяки вдалій маніпуляції про скарб царя Гороха Лис Микита досягає вищої влади, Лев призначає його канцлером, щоби той із «мудрістю боронив державу».

Все це разом створює бажаний ефект сучасного, синтетичного видовища. Видива, за Вовкуном.

ТАКТИКА

Так стали зірки і графік, що саме напередодні «Лиса Микити» я вперше побачила ще один проєкт «Прориву» — оперу «Лоенгрін» Р. Вагнера. З моменту ж мого останнього візиту до Львова восени відбулися досить кардинальні зміни у творчому складі театру. Власне, ті болісні процеси, з якими не всі згодні, але які є запорукою руху. Проте прогрес — дуже складана концепція, адже в ній завжди присутні напруга і тиск. Але у випадку Львівської опери — це її рушійна сила. Ми дуже швидко звикаємо до хорошого, та інколи нас заносить у вербалізації складових цих процесів — як в один, так і в протилежний бік. Але чи могли ми уявити ще якихось років п’ять тому, що через день на сцені нашого вітчизняного оперного театру будуть іти — опера Вагнера німецькою, вирішена у чисто європейському тренді режисерського оперного театру, і новітня українська опера?! І що так скоро всі ці зміни відобразяться на якості звучання оркестру, існуванні артистів в «тілі» вистави, взагалі можливості врешті стати рухливим, універсальними, сучасними, не нудними, а цікавими, не традиційними, а спірними і тим самим ще більш цікавими? Так, оркестр під орудою Ірини Стасишин у «Лисі» звучав цілісно, незважаючи на зовнішню полістилістичність партитури, виразно інтерпретуючи нову для сприйняття музику, об’ємно й емоційно вірно доносячи її до публіки.

Виконавський склад теж, здебільшого, продемонстрував потужний потенціал. Особливо слід відзначити роботу Віталія Роздайгори — Лиса Микити. Це справжній універсальний оперний артист, розумний Арлекін, здатний одночасно співати, грати і рухатися. До речі — артист хору. Знову тактично вірний хід Вовкуна (пам’ятаємо нещодавній тріумф ще однієї артистки хору Львівської опери, яка отримала Гран-прі Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької, Мар’яни Мазур). Роздайгора існує на сцені легко, із куражем, чітко артикулює, динамічно змінює характер усередині образу, чуйно слідуючи музиці, в якій для нього передбачені арії, любовні дуети і дотепні, хоча й складні, речитативи а-ля Моцарт, де замість клавесина — бандура (ефект «Вау!»). А дует Лиса і Лисиці, як і тему суду, можна розкручувати окремими саундтреками до опери, знімати на них кліпи й віддавати в ротацію, настільки хітово вони звучать.

Ще одна виконавиця теж не полишає пам’яті, оскільки позавчора ти її бачив і слухав у зовсім іншій манері, системі координат, естетиці Вагнера — в ролі Ельзи в «Лоенгріні». А сьогодні — в ролі мавпи Фрузі, з усіма притаманними цьому образу пристосуваннями, як у музиці, так і в режисерській характеристиці. Молода, чарівна, смілива, яскрава Олеся Бубела. 

У будь-якого експерименту, особливо створеного з нуля, є свої мінуси. Той, хто є першопрохідцем, тим паче у мистецтві, завжди ризикує наразитися на не далекоглядну критику (короткостроковий «Вау!»-ефект ЗМІшного слова). Звісно, і до львівського «Микити» є певні претензії, зокрема технічні зауваження до звуку, балансу, акторської вправності й «музичної дикції» окремих виконавців. Хоча треба розуміти, що франковий текст початково дуже важкий і не зручний для співу. Тим більше оперного. Проте новітня «опера — не втеча в минуле, не розкішний предмет, а можливість привабити нову публіку», — говорив член Правління Італійської асоціації критиків, професор музикознавства університету Кал’ярі Джанлуїджі Матеті на семінарі з міжнародної ко-продукції наприкінці минулого року в Києві. А хтось йому вторив: «Якщо ми не поміняємо ставлення до опери — опера скінчиться».

Василь Вовкун уже поміняв. «Лис Микита» за своїм резонансом — немов ілюстрація тези Умберто Еко: «Якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його потрібно переосмислити, іронічно, без наївності». Схоже, «Український прорив» Вовкуна доводить цю тезу в різних іпостасях у кожному зі своїх проєктів.

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА. Львів — Київ. Фото Руслана ЛИТВИНА
Газета: