Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Про творчі плани і важливі здобутки на кар’єрному шляху диригента Мирона Юсиповича

До 120-річчя Львівської національної опери працівники театру були нагороджені почесними званнями, зокрема, звання народного артиста України отримав диригент театру Мирон Юсипович, який сьогодні святкує день народження.
Про творчі плани і важливі здобутки на кар’єрному шляху – диригент розповів більш детально.
До слова, побачити народного артиста України Мирона Юсиповича за диригентським пультом можна вже завтра, 30 жовтня, на semi-staged виконанні опери «Трубадур» Дж. Верді.
 – Які емоції Ви відчули, коли отримали звання?
Я очікував цієї нагороди, бо давно працюю і здійснив свій вклад у розвиток театру. Звісно, це надзвичайно приємно! Але, на мою думку, для всіх по-справжньому творчих людей, до яких зараховую і себе, така нагорода є можливістю більше себе реалізовувати. Такі звання даються не для того, щоб відпочивати на лаврах, а для того, щоб мати більше змоги зробити щось вартісне. Оскільки, на моє переконання, диригентська професія – це професія другої половини життя (і це не я придумав!). До прикладу, у вокалістів, артистів балету – все по-іншому.
 – Про втілення творчих планів
У кожного музиканта, і диригента зокрема, є персональні творчі плани та улюблені твори. Зізнаюся, дещо з моїх особистих планів вдалося реалізувати, хоча із певним запізненням. Був час, у мої 18 років, коли я мріяв продиригувати Чотирнадцяту та П’ятнадцяту симфонії Дмитра Шостаковича. Це здійснилося і є певним етапом у моєму житті. Колись дуже хотілося продиригувати «Аїду» Дж. Верді, опери Вагнера. Так і сталося!
Тепер мрію про постановку ще однієї опери Ріхарда Вагнера, «Електра» Ріхарда Штрауса, «Дон Карлос», «Отелло» Дж. Верді, «Царева наречена» Миколи Римського-Корсакова.
 – Про знакові постановки на сцені Львівської національної опери
Тут варто розмежувати знакові постановки особисто для мене і для театру.
Мушу згадати оперу «Іоланта» П. Чайковського, «Аїда» Дж. Верді, яка, до речі, є в репертуарі театру з 1995 року і до сьогодні. Зокрема, вона стала етапною власне для театру, бо саме з нею трупа вперше виїхала у велике закордонне турне в Італію із 19-ма виступами, зокрема у Римі, Болоньї, Генуї. Нас одразу запросили ще раз, того разу в Палермо, Неаполь. Відмінна робота хору, оркестру, солістів, а також режисура та сценографія – це все свідчило про успіх вистави. А потім були гастролі у Австрії, Німеччині, Польщі. Загалом приблизно 50 разів виставу показувати за кордоном!
Наступною етапною роботою вважаю постановку «Набукко» Дж. Верді до 100-річчя театру. Презентували виставу також і в Києві, де вона спричинила фурор і стала поштовхом до початку процесу надання нашому театру статусу національного. Згодом цю виставу показували в Австрії та Німеччині, вона отримала блискучу професійну німецьку критику.
Наступний етап означений з приходом Василя Вовкуна. Театр, так би мовити, вийшов з летаргічного сну, почалося оновлення та пожвавлення творчого життя. Варто наголосити, що відбулася прем’єра «Лоенгріна» Ріхарда Вагнера, яка принесла мені величезне задоволення і є окремою визначною подією в моєму житті.
 
Зображення може містити: 2 особи, ніч