Wnętrze

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Театр, щедро удекорований як зовні, так і всередині, є зосередженням досягнень скульптури і малярства Галичини кінця XIX ст. Своє мистецтво проявили скульпто-ри П. Війтович, А. Попель, Е. Печ, Т. Баронч, художники Т. Попель, М. Гарасимович, Т. Рибковський, 3. Розвадовський, С. Ясенський та ін.

Заходимо в театр і любуємося дванадцятьма живописними полотнами (з умовною назвою „Професії”) під плафоном фойє (художники – Т. Попель, Т. Рибковський, М. Герасимович, 3. Розвадовський), позолоченою балюстрадою другого балкону (викувана з металу, вона виглядає, як мереживо), пальметами і мас- каронами на стінах, камеями вздовж фризу, які уособлюють Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Красу, Музику і Танець (скульптор – Е. Печ). Згори через скляну стелю приємно ллється м’яке світло: вдень – від сонця, вночі – від місяця й зірок. Отже, у фойє ніколи не буває суцільної пітьми, що дуже важливо і з практичного боку.

На рівні першого поверху знаходиться так званий дзеркальний зал, важливим елементом оздоблення якого є дзеркала, розташовані одне навпроти одного для оптичного розширення залу (35 х 7,5). Тут, над дверима і вгорі навпроти них, возвеличуються чотири жіночі постаті, що уособлюють Любов (із амуром), Заздрість (зі змією), Материнство (з дитиною), Гордість (із люстерком). Над дзеркалами хороший настрій створюють зображення чотирьох пір року: весни (із квітами), літа (з сопілкою), осені (з плодами поміж хризантем), зими (з вогнищем).

Як бачимо, в розписах театру відображене велике різноманіття світу з його професіями, почуттями, характерами, видами мистецтва і т. п. У двох відсіках дзеркального залу знаходимо зображення частин світу, що згромаджуються навколо Європи – найцивілізованішої, найпрогресивнішої з них. Європу в образі хлопчика, що мандрує з континент на континент, нагороджують найкоштовніпіими своїми скарбами: Азія-перлами та мистецькими витворами японських і китайських художників, Африка – алмазом і страусовим пір’ям, Америка -золотом (художник- М. Гарасимович),

Три панно плафону відображують: у центрі – Поезію (дівчина.яка слухає дзвін) та Музику і Танець (дівчина з арфою) -з одного та іншого боку. Дзеркальний зал відкриває вигляд на проспект Свободи, особливо гарний у вечірній час. Приємно проходжуватися тут під час антракту. Але лунає третій дзвінок – і ми заходимо до залу глядачів, куди нас запрошують Трагедія і Комедія (скульптор П.Війтович), розташовані над білими мармуровими сходами з теракотово-сірою мармуровою балюстрадою головного фойє.

Зал має форму ліри (22,5 х 18,5 м) і може вмістити 1 тис. чол. Його оформлення здійснювали 10 художників під керівництвом С. Рейхана, манеру письма якого можна оцінити, розглянувши вузький плафон над сценою – „Апофеоз слави”. Тут же бачимо старовинний герб Львова, композицію „Геній і ангел” (скульптор П. Війтович). Увагу привертає плафон на стелі, що складається з 10 секторів із зображеннями Грації, Музики, Танцю, Критики, Драми, Натхнення, Вакханалії, Цноти, Ілюзії, Правди. У серцевині плафону виблискує люстра, виготовлена за проектом 3. Горголевського. Цією дорогою, мистецьки довершеною „брошкою” майстер наче поставив крапку у своїй складній роботі в театрі.

Зал удекорований не лише розписами і скульптурою, а й розкішними ліпниною, позолотою, різьбою (скульптори П. Гарасимович, П. Війтович, Я. Джованетті, Е, Підгірський), які в різних варіаціях переходять на три балкони. Ложі партеру обрамлені колонами. Перший балкон прикрашений двадцятьма унікальними картинами на сірому мармурі. Другий балкон „підтримується” атлантами і каріатидами, третій – гермами.

Сцена має дві завіси: протипожежну, вагою більше 12 тонн, і суто декоративну. Ця картина, яку розписав польський художник Г. Семирадський (1843-1902), належить до найунікальніших мистецьких творів, що знаходяться у Львові.

Обдумуючи оформлення залу Міського театру, 3. Горголевський вирішив доповнити його пишність живописною завісою (таку зробив Г. Семирадський для театру в Кракові). У 1898 році з пропозицією про аналогічну завісу він листовно звернувся до цього художника (своєю славою не поступався Я. Матейку), професора Петербурзької та почесного члена багатьох академій мистецтв Європи, (з 1872 року жив у Римі).

Г. Семирадський працював над картиною майже рік і завершив її в червні 1900 року. Вона демонструвалася на виставках у Римі й Варшаві, але на відкриття театру не встигла потрапити. Вперше глядачі побачили її 13 січня 1901 року. Куртину „Музи на Парнасі” її автор розумів так: „Центральна постать, що розміщена на тлі храму Аполлона – бога прекрасних мистецтв і поезії, – уособлює натхнення у вигляді Піфії”.

Із таємничих випарів, що виринають із глибин землі, утворюється і підноситься вгору окрилена Уява (Фантазія).

Сила, що врівноважує Уяву під час свідомої творчості – Розум, – стоїть по другий бік дельфійського триножника в одязі Мінерви з терезами в руці – символом рівноваги.

Із правої строни, на тлі понурого краєвиду, зображено людський натовп, який женеться за примарами людського щастя: Фортуною, Славою і Коханням, головними пружинами трагікомедії світу. Алегорична постать Історії лівою рукою вказує на ту шалену гонитву, а в правій вона тримає книжку з виписаними на ній словами: „Так було, так є – чи так буде завжди?” Постаті Трагедії та Комедії доповнюють цю групу.

По лівій стороні картини: жінка в плащі сперлася на арфу і дивиться на постать Натхнення, вона уособлює музичну драму (Оперу).

Двоїсту сутність Опери розтлумачують зображені поруч: Поезія (з лірою в руці й лавровим вінком на скронях) і Музика у вигляді класичної Сирени -напівптаха – напівжінки. Цю Оперу доповнюють: Опера комічна (оперета) – молода, грайливо усміхнена жінка, що тримає ліру, при крашену комічною маскою, і Танець”.

Свого часу художник просив дирекцію театру надрукувати це тлумачення картини. З цією метою були видані художні листівки.