До 120-річчя Львівської національної опери, вперше в історії театру та на Львівській театральний сцені загалом, поставлена опера «Турандот» – останній твір славетного італійського композитора Джакомо Пуччіні.
Опери «Манон Леско», «Богема», «Мадам Баттерфляй», «Тоска» принесли Джакомо Пуччіні світову славу як неповторного лірика, який тонко втілював психологічні нюанси своїх героїв, а зокрема, центральних персонажів – ніжних, закоханих, тендітних та мужніх у своїх почуттях жінок.
Ще за життя композитора його опери йшли на провідних сценах світу, а він – елегантний красень, який захоплювався автомобілями – користувався великою популярністю. У своїх операх він ніколи не зраджував істині: найголовніше – це чарівність мелодії, вишуканість та краса співу, відкидаючи новітні модерні явища у музичному мистецтві – нівелювання мелодики і тональної гармонії. «В Італії раніше співали, а тепер – ні!», – стверджував Пуччіні, – «Лише удари, дисонансні акорди, фальшива експресія, прозорість, плинність, безколірність».
У 1918 році композитор закінчив три одноактні опери – триптих «Сестра Анжеліка», «Плащ» та «Джанні Скіккі», і шукав сюжет для нового твору. Його привабила п’єса, яка на той час ішла на німецькій сцені – «Турандот» Фрідріха Шиллера у постановці Макса Райнгардта. На італійській сцені трагікомічна казка про китайську Принцесу вперше постала в творчості драматурга Карло Гоцці, який звернувся до джерел ХІІ століття – повісті азербайджанського поета Нізамі. Про це композитор згадує у листі до лібретиста Ренато Сімоні у березні 1920 року, а також додає:
«Дорогий Сімоні, я прочитав «Турандот», мені здається, що не варто відмовлятися від цього сюжету. … Але його потрібно спростити – скоротити число дій і опрацювати – зробити більш гнучким, дієвим, і найголовніше – розпалити любовну пристрасть Турандот, яку вона стільки часу гасила під попелом своєї великої гордині» (Джакомо Пуччіні, лист до Ренато Сімоні, 18 березня 1920 року).
З цього часу починається активна робота над лібрето разом із Джузеппе Адамі, який працював разом з Пуччіні над попередніми його операми – «Ластівка» і «Плащ», та відомим драматургом та критиком Ренато Сімоні. На жаль, через зайнятість лібретистів над іншими проєктами, робота йшла аж надто повільно, чим у численних листах дорікав композитор:
«Моя туга, я б сказав – майже страждання від байдикування і бажання працювати над тираном-Принцесою – щодня стають більшими. Пам’ятаю, що був серпень, коли ми говорили про сценарій! А через двадцять днів вже Різдво! … Я не дорікаю, але якщо б мої слова мали вістря, то ти, породистий коню, відчув би, що твої боки поколені шпорами» (Джакомо Пуччіні, лист до Ренато Сімоні, 4 грудня 1920 року).
Непередбачувано для композитора, який із великим ентузіазмом працював над лібрето, підшукуючи характерні китайські теми, робота над оперою розтягнулася на довгі чотири роки. Бракувало останнього любовного дуету Турандот і Калафа, текст якого Пуччіні постійно не задовільняв:
«Мені хочеться, щоб він був людяним; адже коли говорить серце, в Китаї відбувається дія, чи в Голландії, почуття завжди одні і ті ж, й прагнення у всіх – однакові» (Джакомо Пуччіні, лист до Ренато Сімоні, 25березня 1924 року).
Пуччіні якомога швидше намагався завершити оперу (прем’єра вже була призначена на квітень 1925 року), однак його самопочуття погіршувалося, і врешті, восени необхідна була операція на горлі.
«Я страждаю, як Христос, розп’ятий на хресті!» (Джакомо Пуччіні, лист до друга Анджоліно Магріні, листопад 1924 року).
В лікарню Брюсселя Пуччіні взяв із собою найцінніше – ескізи фінального дуету та хору опери «Турандот», які так і не зміг завершити: серце композитора не витримало ускладнень після операції і зупинилося 29 листопада 1924 року. Призначена за життя композитора прем’єра його останнього твору – опери «Турандот» була скасована.
Отож останнє що встиг завершити Пуччіні – це сцена смерті рабині Лю, її жертовного вчинку заради кохання до Калафа. На сцені Львівської національної опери у постановці польського режисера Міхала Знанецького та диригента Івана Чередніченка прозвучить саме такий фінал – оригінальна версія композитора.
Та після смерті Пуччіні, завершити оперу «Турандот» за його ескізами взявся учень композитора Франко Альфано у співпраці з диригентом Артуро Тосканіні, який погодився диригувати прем’єрою на прохання Пуччіні ще за його життя. Був доданий любовний дует та щаслива кінцівка: любов до Невідомого Принца у серці Турандот зародилася разом зі світанком – більше не буде жорстоких страт, у новий день всі славлять перемогу кохання.
Чи був Тосканіні задоволений фіналом опери залишається загадкою: як відомо він тонко відчував творчість Пуччіні, а сам композитор глибоко цінував його виконання та інтерпретацію власних творів. Фактом залишається те, що на прем’єрному виконанні опери «Турандот», що відбулося у міланському театрі «Ла Скала» 25 квітня 1926 року, Тосканіні опустив диригентську паличку та зупинив оркестр рівно на тому місці – оплакування жертви рабині Лю – на якому «смерть вирвала перо із рук композитора». Завершена Альфано опера із любовним дуетом та фіналом була представлена лише наступного дня, ймовірно, вже без участі Тосканіні.
Тож опера «Турандот» становить нерозв’язану загадку – яким мав бути фінал опери? Чи жертва Лю та поцілунок Калафа розтопили кригу серця Турандот?… Смерть композитора залишила чимало таємниць стосовно цього твору, рівно ж як загадками наповнений сюжет цієї казки.
Екзотичне звучання легендарного Китаю в опері проявляється через колористичні знахідки в мелодиці та гармонії, барвисту партитуру оркестру та епічні, масштабні хорові епізоди. Вони слугують фоном для розгортання сюжету і відображення характерів героїв з їхніми людськими пристрастями і бажаннями: Принца Калафа, його батька Тимура і двох протилежних жіночих образів – холодної та неприступної Турандот та ніжної і покірної рабині Лю. Саркастично-гострими, навіть жорстокими, є імператорські радники – Пінг, Понг і Панг, персонажі яких походять від масок-веселунів італійської ярмаркової комедії «дель арте». У постановці Львівської національної опери є чимало балетних сцен – як от соло Принца Персії – першої жертви кохання до Турандот. Балетмейстер опери – Діана Теохарідіс, яка творила постановку танців онлайн, у співпраці з репетитором балету Ігорем Храмовим, а також асистентами із Греції – Стратосом Мпапагіанакісом та Константіносом Кафандарісом.
У сценографії та образах хору важливе значення має втілення скам’янілої теракотової армії – легендарного імператорського війська, що покликане захищати державу як і в реальному світі, так і в позаземному. Закам’янілі китайські солдати не проявляють співчуття до страчених царевичів, і лише смерть Лю пробуджує у них почуття – а отже життя.
Це не вперше композитор захоплюється екзотикою далеких країв – у його попередніх операх «Мадам Баттерфляй» дія відбувається в Японії, в опері «Дівчина із Заходу» – на американському Дикому Заході. Цього разу Пуччіні був зачарований казковим Пекіном. Втеча подалі від Європи у міраж екзотичного Сходу, світ казкових оповідей про засліплюючу красу Принцеси й багатство та колорит культури Китаю, що ніколи не буде до кінця осягнений людиною Західного світу, стала останньою екзотичною мандрівкою у творчості композитора.
