Aktualności

Zawsze bądź pierwszymi, którzy wiedzą o wydarzeniach w naszej operze

#Підсумки2020: Галина Воловецька, режисерка Львівської національної опери

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Натхненно та емоційно розповідає про найяскравіші враження від прем’єр та подій 2020 року режисерка Львівської національної опери, заслужена діячка мистецтв України Галина Воловецька.

«Лис Микита»

Звичайно, що найяскравішими моментами були прем’єри цьогорічного сезону. Бо прем’єра – це завжди результат великої творчої праці, вкладених ресурсів, не лише матеріальних, але й духовних, ресурсів творчої енергії кожного у цьому театрі.

Першим таким святом був «Лис Микита». Я пригадую, як мене вразило видовище, вразило те, наскільки костюми, світлова партитура, новітня музика зуміли відтворити геніальний твір Івана Франка в абсолютно сучасній атмосфері. Кожен костюм – це арт-об’єкт; світло, яке створює відчуття великого об’єму; сама сценографія – із закодованим смислом цієї нори, у якій збираються всі негативні сторони світу, з підземелля виходять цар, цариця, і потім те, що відбувається на горі – це судилище. Існування цього матеріалу в новому прочитанні направду вражало. Вражало не лише мене! Люди, які прийшли на виставу раптом побачили український класичний твір, який до певної міри став якимось звичним і, можливо, школярським, зачитаним, матеріалом, до якого ставилися як до бібліотечного – що треба переглянути, перелистати, знати, та й усе. І тут раптом він набуває насправді грандіозного значення!

Я пишаюся тим, що театр підняв таку високу українську класику на абсолютно сучасний рівень прочитання. Світилися очі публіки, коли вони виходили зі зали, вони були захоплені тим, що вони бачать, що вони чують, були захопленні грою наших солістів, артистів, хору, балету і навіть запрошених акробаток. Людей це вражає! Це дійсно нова сторінка і рух театру в європейський постмодерний простір.

Відкриття сезону

Наступне пригадаю приємне враження, коли після карантинної паузи, яка принесла певну невідомість (напевно артисти і увесь театр пережили різний настрій в цей час: від початкового певного шоку, несподіваного виходу з творчого процесу – до якогось внутрішнього охолодження, стагнації, можливо, люди проходили через депресивні стани і один одного підтримували); і тут після цього – нарешті відкриття сезону! І я сиджу в залі, у якому мало публіки, і думаю: як це ж все буде? І відкривається завіса, стоїть рояль, виходять ведучі і потім починає звучати музика і звучить живий голос. Живий! В розумінні, який ти чуєш, який відгукується енергетикою, емоцією, якимось душевними струнами і раптом зачіпає тебе. Це був величезний катарсис, після того як на карантині, після того пережитого, що я говорила, ти просто вже втомився слухати оперний голос чи оперну музику, чи будь-яку класичну музику через екран, колонки, навушники, тобто через всі ті технічні засоби. Не дивлячись на все те, що серед того всього було багато потрясаючих постановок, виконавців, музикантів, надзвичайно цікавих трактувань. Але ні! Все це нічого не дає, навіть у такій великій кількості, ти просто перенасичуєшся і починається внутрішній спротив. І тому, нехай краще з фортепіано, навіть без оркестру, але почути кілька звуків голосу соліста, який стоїть на сцені тут і зараз перед тобою. Оце спілкування, оці вібрації, обмін, який відбувається між душевними речами, бо це іде спів від душі, через голос передається духовна сутність соліста… Це було велике потрясіння для мене! Це була така радість – невимовна! Я була настільки щасливою, що я насправді відчула той момент.

Я зрозуміла, що прекрасний театр в якому немає артиста – це лише обгортка, це наче красива упаковка, але якщо в цій упаковці порожнеча, вона втрачає свій сенс. Голос на сцені театру – це серце, адже це є живий артист. Тому він пульсує, починає заражати життям, якимось прекрасним, наповненим змістом, високим, духовним… Ті люди, не тільки артисти, я маю на увазі всіх тих, які працюють навколо цього артистичного акту, цієї духовної містерії, тоді всі запрацювали: і техніки, і білетери, і прибиральниці, ми всі – від людини яка виконує найнепомітнішу роботу, до керівника театру – наскільки ми відчули щастя повернення до творчого процесу. Це було щось прекрасне – оцей перший концерт-відкриття сезону під рояль!

120-річчя Львівської національної опери

Я була дуже щаслива і пишаюся театром, як ми зуміли зробити святкування 120-ліття! Як було гарно і приємно, коли зазвучав оркестр, зазвучав по-новому, адже багато нових людей в колективі з’явилося – в оркестрі, хорі. Солісти навіть зазвучали у супроводі оркестру більш натхненно. Було дуже добре! І ціле гроно працівників театру, ті, які служать йому, отримали звання. Це було дійсно надзвичайно святково, бо шана до праці кожного, хто отримав це звання окрилювала! Сам концерт був зроблений дуже яскраво – це і відеопроекції, і світло, змістовна частина розповідей і сам концерт, які були підготовлені Іваном Чередніченком і Василем Вовкуном були також на дуже високому європейському рівні, я вважаю.

«Турандот»

Я була причетною до прем’єри опери «Турандот» Дж. Пуччіні абсолютно із середини, бо доводилося робити постановку в онлайн режимі, під час контакту з режисером через скайп-зв’язок. І так через перемовини, через погляди один на одного з екрану, я намагалася передавати його думку, його сенс на сцену. І це був новий постановочний досвід не лише для мене, але й для усіх учасників цього процесу! І я вважаю, що цей експеримент просто чудово вдався! Я пишаюся тим, що ми спільно всім колективом разом із постановниками, які запрошені з-за кордону, втілили такий  амбітний проєкт! В час карантину, коли більшість театрів закриваються або стоять на паузі у повній невідомості, що далі буде, ми раптом випускаєм таку величезну, дуже складну (навіть у комфортний час!) прем’єру.

Поставити таку виставу – це завжди подвиг, величезна подія, адже дуже складна музика, складні партії, величезна робота навіть інтерпретувати цей матеріал, щоб він був цікавий. Я думаю, що це велике щастя! Я цей момент пережила на одній з прем’єр, коли змогла побачити виставу зі залу, адже завжди була на сцені. Я почула наших виконавців, оркестр, хор, і раптом відчула й зрозуміла, наскільки я пишаюся цим театром. Насправді, пишаюся! Я була за кордоном і бачила різні постановки, чула голоси – ми можемо дуже серйозно конкурувати абсолютно достойно певними своїми роботами з хорошими театрами Європи і світу.

Плани у році прийдешньому

Щодо планів на майбутнє – хочеться повернутися до повноцінного творчого процесу без карантину. І в такий комфортний час, якщо все складеться, оскільки зараз в нас влилося в театр багато молоді, то я би хотіла ці молоді сили якомога швидше для кожного із них знайти якусь творчу роботу, аби вони влилися у вистави, які є вже у репертуарі нашого театру. Щоб ця молода свіжа енергія запульсувала вже в апробованих виставах і надала іншої якості цим творам. Про це мрію і сподіваюся!

Але насправді те, що ми раніше, до карантину планували щодо тренінгів та майстер-класів і для солістів, і для артистів балету, і для артистів допоміжного складу, для різних людей (навіть мовні курси), мрію, аби ми змогли ці амбітні, наші цікаві плани здійснити. Я б з радістю хотіла б брати у цьому участь і самій вдосконалюватися, й поруч з тим – дарувати те, що знаю тим, хто цього потребує.

Всім бажаю великої енергії, здоров’я, оптимізму і незважаючи нінащо – зреалізовувати талант! Бо поруч є люди, які потребують цього, потребують музичної палітри, життя обрамленого в гармонію музичних звуків, ідеальних виразників того невидимого сенсу нашого буття на землі.