Aktualności

Zawsze bądź pierwszymi, którzy wiedzą o wydarzeniach w naszej operze

Михайло Швед: «Саме імпровізація дає можливість дійти до суті»

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

https://bit.ly/2FVsV39

6 квітня у Дзеркальній залі Львівської опери відбудеться вистава «Коли зустрінемось ми знову…», присвячена корифеям українського театру Марії Заньковецькій та Миколі Садовському. Більшість знає їх як геніальних акторів, однак не здогадується про їхні непрості особисті стосунки поза сценою. Особливістю вистави стане і її музичний супровід, адже український композитор Михайло Швед імпровізуватиме під час сценічного дійства. Ми розпитали митця про його враження від роботи над драмою та імпровізацію як композиційний метод.  

 — Дзеркальна зала Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької за досить короткий період часу її функціонування стала альтернативною платформою для проведення різного роду вистав, концертів, конференцій тощо. Кожен слухач може знайти в афіші щось на свій смак. І от чергова прем’єра присвячена 165-річчю з дня народження видатної акторки Марії Заньковецької. Чому саме Дзеркальна зала була вибрана для проведення вистави, а не, скажімо, драматичний театр Заньковецької у Львові, що було б досить символічно?

Михайло Швед:  Загалом, сама ідея проекту пов’язана з певним новим жанром саме музичного театру, коли драматична вистава дуже тісно пов’язана із музикою. Музичний супровід виникає імпровізовано, немає заздалегідь написаної партитури. Є певні блоки, лейттеми, які в живому режимі супроводжують виставу.

Безумовно, що Дзеркальна зала функціонує також як камерна і оперна платформи. Першою постановкою на камерній сцені була опера-буффа «Служниця-пані» Перголезі і, фактично, нею на фестивалі Соломії Крушельницької минулого року (Міжнародний оперний фестиваль імені С. Крушельницької, який відбувся у Львівській опері в листопаді 2018 р. – ред.) ми відкрили камерну сцену і як театральну, тому що концерти відбувалися тут вже трішки раніше. Зараз є декілька ідей щодо розвитку Дзеркальної зали як камерної зали, та розвитку камерних опер. Так, на фестивалі Крушельницької були представлені моноопери, які виконував австрійський бас-баритон Руперт Бергман з одеським ансамблем “Senza sforzando”. Нещодавно, на день театру був оголошений конкурс на написання камерної опери для молодих українських композиторів. Ця вистава йде десь в цьому напрямі, оскільки це драма з музичним супроводом.

— Хто є автором ідеї цього проекту?

Михайло Швед:  Ідея виникла у київської актриси Надії Агєєвої-Бевз, яка виконує роль Марії Заньковецької. Потім долучилася вже ціла команда. Це Анастасія Гнатюк – режисер Національної опери в Києві та інші дійові особи. Прем’єра першого варіанту цієї вистави відбулася в травні минулого року в київському Будинку актора і була дуже тепло прийнята публікою. Після неї виникла ідея щодо трансформації музичного розвитку, тому що в першому варіанті були підібрані твори різних композиторів. Однак відчувалося, коли був би наскрізний розвиток, то це б посилювало сюжетну лінію і драматизм. Тому було запропоновано на базі тем одного мого твору «Відзвуки», який в початковому варіанті був використаний в кульмінації вистави – у найбільш конфліктній ситуації, розвинути весь музичний супровід. Таким чином, драма отримала музичну цілісність і розвиток певних лейттем, лейтобразів.

— Постановка драми «Коли зустрінемось ми знову…» відбувається в рамках проекту «Український прорив» чи є окремою імпрезою?

Михайло Швед:  Конкретно цією програмою вона не передбачена, але тим не менш вона повністю вписується в концепцію діяльності Дзеркальної зали як мультидисциплінарного музичного простору.

– В афіші жанр вистави окреслений як драма-листування. Розкажіть про неї детальніше: що цікавого або незвичного чекає на глядачів?

Михайло Швед:  Чому драма-листування? Тому що історія кохання Садовського і Заньковецької відображається на основі їх листів. Це покладено як в основу сценарію, так і в розвиток сюжетної лінії. Глядач зможе пережити ці емоції, конфлікти, велике кохання, яке було між цими двома непересічними особистостями, опираючись на їхні тексти.

— Зазвичай навколо таких видатних постатей з часом утворюється певний ореол містичності, таємничості, який однак зникає після ознайомлення з їхнім особистим листуванням. Якими для Вас постали Заньковецька і Садовський? Можливо, Ви зробили для себе певні відкриття, що дали поштовх у творчих пошуках?

Михайло Швед:  Безумовно, ми завжди споглядаємо цих видатних особистостей із ракурсу недосяжних метрів, високих атлантів, які тримають культуру на своїх плечах. Але дуже часто забуваємо, що вони передусім люди, яким притаманні емоції, проблеми, і в них часто складається непросте життя. Безсумнівно, що ці постаті розкриваються по-новому, коли ознайомлюєшся зі сценарієм, матеріалом, і розумієш глибину цієї драми. Звичайно, що це великі люди, але які переживають життєві емоції, що пов’язані із професійною діяльністю, сценою. Все це дуже цікаво і ці постаті згодом дуже вирізняються у тебе в душі. Їх портрет доповнюється абсолютно людським, живим началом. Ця міфологізація, коли ми постать поміщаємо на постамент, втрачає живу константу. А у листуванні відчувається, що це хоч і великі постаті, але вони, передусім, люди.

— Ви композитор, який реалізовує свій потенціал і в інструментальних, і у вокальних жанрах. Проте музика до вистав – це окрема сфера, що має свої певні особливості, зокрема, вона мусить перш за все підтримувати і доповнювати дію. Що для Вас було найскладнішим під час написання музики до цієї драми?

Михайло Швед:  Насамперед, це перше музичне оформлення вистави у моєму житті. Окрім того, як правило, пишуться якісь фрагменти і вони озвучуються комп’ютерною програмою чи оркестровим складом. Тут для мене найцікавіше те, що потрібно імпровізувати. Режисером поставлені конкретні завдання і вони дуже гнучкі. Ти розумієш, що є велика відповідальність у формуванні драматургії цієї вистави, щоб вона була цілісна. Товя функція — допомагати розкрити образи, а десь давати до нього контртеми. Цікаво ще й те, що двічі чи тричі один і той самий варіант не повториться. Звичайно є певні теми, невеличкі продумані частини, але як конкретно вони будуть застосовані, в якому варіанті піде гармонічний розвиток теми, наскільки він буде довгим – це все буде наживо відчуватися та імпровізуватися. Напевно, в цьому і є особливість цієї вистави.

— Зазвичай більшість академічних музикантів переживають страх перед імпровізацією, адже завжди набагато простіше зіграти з листа. Чи було у Вас таке відчуття? Де ви вчилися мистецтву імпровізації?

Михайло Швед:  Скажу відверто, що я ніколи не вчився імпровізації, як такої. Але будучи композитором, я завжди намагався доходити до остаточного варіанту втілення своїх музичних ідей шляхом імпровізації. Це один із моїх творчих методів. Інколи знайти якесь зерно мені допомагає імпровізація, тобто я намагаюся перебувати у певному стані, в цій ідеї і це зерно може викристалізуватися на якійсь двадцятій хвилині. Потім за кілька днів ти повертаєшся до нього знов і знов. Лише після кристалізації цього зерна з ним можна далі композиційно працювати: дедуктивно, індуктивно – можуть бути різні методи. Але саме імпровізація дає можливість дійти до цієї суті, якщо ти поринаєш в певний стан.

— Тобто Ви ще самі не знаєте, що буде на виставі. Це стане зрозумілим для Вас конкретно в хвилину виконання?

Михайло Швед:  Є певні образи і музичні завдання. Безумовно, що є тематизм і певні комплекси, але як ними безпосередньо буде оперовано залежить від конкретного моменту.

— В недавньому інтерв’ю для Moderato молодий український диригент Ярослав Шемет пожартував, що в оперному диригуванні є п’ять проблем: хор, солісти, оркестр, балет і найголовніша – режисер. А які труднощі виникають в композиції? Можливо, були розбіжності в поглядах з тим же режисером чи акторами під час роботи?

Михайло Швед:  Ні, насправді виникала якась синергія і ми працювали як єдиний організм. Зрештою, я розумію, що моє завдання є допомогти максимально розвинутися драматичній ідеї. Інколи підтримати акторів, інколи створити відповідний стан. Як правило, режисер ставила чіткі завдання і я розумів з чого мені виходити, які матеріали використати і яку емоцію створити.

— Тобто, Ви більше підпорядковувалися режисеру?

Михайло Швед:  Так, але разом з тим все абсолютно органічно. Якихось таких яскравих розбіжностей не було. Все ж таки, музика в театрі повинна виходити від сценарію та дії. Вона має до певної міри самостійну роль, але не може бути контраверсійною до того, що відбувається. Музика має допомагати та бути в єдності із загальною ідеєю.

— Ви згадали, що це Ваш перший досвід написання музичного оформлення до вистави. Хоча Ваша співпраця з численними музичними фестивалями, відомими колективами та, зрештою, робота у Львівському національному театрі опери та балету наштовхувала на думку про те, що у Вас вже була можливість проявити себе у цьому жанрі. Чи плануєте, можливо, якісь нові проекти такого ж спрямування найближчим часом?

Михайло Швед:  Зараз є замовлення написати для австрійського бас-баритона Руперта Бергмана два псалми Давида. Власне специфікою цього співака є те, що він дуже добре співає сучасну музику і не просто виконує, а й грає. Тобто в нього досить сильно розвинена акторська сторона. Навіть, коли є просто текст, який німці називають “Lied” («пісня» – ред.), Бергман дуже яскраво його виконує. Тому, це буде цікавий досвід використання акторських здібностей цього співака.

— Але саме замовлення на музику до вистав?

Михайло Швед:  Поки що немає.

— І наостанок, якщо будуть пропозиції чи погодитеся знову на такий досвід?

Михайло Швед:  Залежно від того, чи ця ідея буде мене запалювати, і чи буде на це час. Це такі дві головні константи. Якщо вони співпадають, то тоді рухаємося вперед.

Розмовляла Марія ЛІПІНСЬКА

4 квітня 2019 року