Маско, ми тебе знаємо…

Уперше в одному балетному вечорі на сцені зустрілися герої «Пульчинелли» Ігоря Стравинського та його балету «Весна священна». Твори поєднав задум, сформульований керівником проекту Василем Вовкуном на афіші зазначили — «Правда під маскою». Обидва балети поставив італійський хореограф Марчелло Алджері, за диригентський пульт став американець українського походження Теодор Кучар, сценографічне рішення здійснив Тадей Риндзак.

ДИНАМІЧНО-АБСТРАКТНІ МАЛЮНКИ

Коли підіймається вгору «фірмова» завіса з панно Генріха Семирадського, що зображує вівтар Аполлона на Парнасі, глядачі бачать не менш вражаючу, але цілком протилежну картину. Художник узагальнив задум постановників вистави та втілив на невеликій сцені Львівського театру опери і балету ім.С.Крушельницької надзвичайно ємну метафору світу, де віддзеркалення подій може бути як примарним, так і емоційно приголомшуючим, тобто таким, що підсилює масштаб подій. Завдяки цьому здається, що на сцені юрмиться набагато більше персонажів, ніж це є насправді, а динамічно-абстрактні малюнки на тлі сценічної композиції надають видовищу позачасового, узагальнюючого сенсу. Якщо ж спуститися з космічної далини на грішну землю, в оформленні першої частини балетного вечора («Пульчинелла») виникає цілком зрозумілий мотив маски. Адже європейський театр здебільшого вихований естетикою італійської комедії дель-арте, де характер людини на сцені визначає саме її маска, а не текст та підтекст, як це сталося значно пізніше. Та й сам композитор Стравинський обрав за основу свого «Пульчинелли» музику італійця Дж.Перголезі — витончену, мов порцелянові статуетки.

Інша річ (і це вже довели дослідники), що автор цієї музики насправді не Перголезі, а його сучасник Вассенар. Проте вирішального значення це не має — музика, написана три століття тому, нашими вухами сприймається майже однаково. І, слухаючи її невибагливі та чарівні мелодії, розумієш, що персонажів італійської комедії масок немає чого обтяжувати складними концептуальними ідеями. Їхні пристрасті залишаються напрочуд жартівливими, якщо ж сприймати їх всерйоз, варто звернутися до драматичного переосмислення масок у ХХ ст. (Луїджі Піранделло, Артур Шніцлер та ін.), а не до неокласики І.Стравинського, де кожна нота підтримує стильовий код епохи бароко. 

ПЕРЕДБАЧЕННЯ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Зовсім інша ситуація з балетом Стравинського «Весна священна», створеного перед Першою світовою війною. Протягом ХХ ст. (після гучної прем’єри в Парижі 1913 р.) у світі зафіксовано близько 200 хореографічних версій «Весни священної» І.Стравинського — твору, що, без перебільшення, змінив шляхи розвитку мистецтва танцю і балетної музики нашого часу. Цікаво, що перші шкіци партитури народжувалися на Волині, де тривалий час мешкав композитор. Проте у самій музиці годі шукати етнографічні прикмети, які б насправді звузили її глобальну значущість. Адже цей твір називають балетом-передбаченням, балетом-попередженням. Він показав справжню ціну людської пожертви в епоху глобальних катаклізмів. Водночас — це твір про кохання, що за таких умов не може бути щасливим, бо підкоряється жорстокій язичницькій вірі або ж антилюдяним ідеям, яких багато народилося в ХХ ст. Цю тему по-різному вирішували такі видатні хореографи як Вацлав Ніжинський, Леонід М’ясін, Марта Грем, Моріс Бежар, Джон Ноймайєр, Піна Бауш, Анжлен Прельжокаж.

«ВЕСНА СВЯЩЕННА»

В Україні уперше поставила «Весну священну» Алла Рубіна ще 1998 р. (Харків), згодом Раду Поклітару в Національній опері України (2002) і, нарешті, Георгій Ковтун у Одесі до 100-річчя світової прем’єри (2013).

Львівська постановка в Україні виявилася четвертою, але не останньою за художньою значущістю. І насамперед це здобуток хореографа, який суміщає інтелектуально-філософський підхід до балету з цікавими пластичними пошуками в царині мови тіла. Нова постановка є значним досягненням мобільно працюючої балетної трупи та її провідних солістів (у обох виставах це насамперед Ярина Котис та Сергій Качура). Ярина, в ролі Пімпінелли — жіночна, жвава та безпосередня — артистично та пластично дуже вражає у «Весні священній», де танцює Обрану в послідовності розвитку образу: від насолоди життям та коханням до приреченості жорстокій долі і жаху перед нею. Адже обраними на пожертву завжди бувають найкращі. Сергій Качура до пластичного малюнка, заданого хореографом, додає власної енергетики та яскравої виражальності, втілює напружені думки, борсається від спокусливих, але часом марних втіх до передчуття близької втрати…+

Диригент Теодор Кучару першій дії надає музиці Стравинського напрочуд витонченого звучання. В другій — розставляє драматургічні наголоси «Весни священної» так, що саме жертвоприношення Обраної виявляється тією глобальною катастрофою, що несе не лише скорботу, а й очищення…

Після успішного показу хореографія Марчелло Алджері зажила своїм життям і довела, що сучасний танець здатен розмовляти власною мовою і навіть виходити за межі заданих концепцій та літературних програм. Закономірно, що після такого тріумфального успіху синьйор Алджері був запрошений на посаду головного запрошеного балетмейстера Львівської опери.