Aktualności

Zawsze bądź pierwszymi, którzy wiedzą o wydarzeniach w naszej operze

РИЗИК, ПРОРИВ ТА ВІРА В ДИВА: ЗА 40 РОКІВ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЬ ВОВКУН ЗДІЙСНИВ ПОНАД 300 ПОСТАНОВОК

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Цього літа 40-річчя творчої діяльності святкує народний артист України, режисер Василь Вовкун — знакова постать новітнього українського драматичного та оперного театру, першопроходець постановок масових видовищ в Україні.
 
За його плечима — величезний досвід. Як режисер Василь Вовкун здійснив понад 300 різних постановок: від театральних вистав, опер, музичних фестивалів (наприклад, популярного ще на початку 90-х фестивалю «Червона рута»), зухвалих оупен-ейрів — до урочистостей державного рівня: інавгурації президента Віктора Ющенка, Днів української культури в бага­тьох країнах світу тощо.
 
Очолював Міністерство культури та туризму України, а нині є генеральним директором та художнім керівником Львівської національної опери. Можна і далі перераховувати офіційні посади та здобутки, державні відзнаки. Але важливішим є представити портрет творчої людини, дуже далекої, слава Богу, від того, щоб «нарешті спокійно пожинати плоди». Навпаки, активна діяльність Вовкуна (останнім часом — у царині опери) провокує не лише український, а й міжнародний резонанс.
 
Два роки тому, очоливши Львівську національну оперу, Вовкун збентежив усіх колег по оперному цеху програмою розвитку театру «Український прорив». Вона насамперед стосувалася оновлення репертуару. На Львівській сцені мало з’явитися більше творів українських композиторів, світових шедеврів, особливо тих, яких досі не було в репертуарі. І кожна прем’єра, здійснена на сцені Львівської опери за цей час, ставала досягненням, викликом, часом — шоком, але так чи інакше приковувала увагу глядачів, критиків, журналістів.
 
Першою з низки прем’єр стала фолк-опера-балет «Коли цвіте папороть» сучасного українського композитора Євгена Станковича. Твір готувався до постановки ще у 1970-х роках, однак напередодні прем’єри був заборонений радянською владою. Побачити його на сцені композитор уже й не сподівався, але судилося: прем’єра відбулася у грудні 2017 року. Й досі кожен показ у Львові, а також на гастролях у Києві та Одесі, відбувається з аншлагом. Диригентом у цій постановці виступив Володимир Сіренко, з яким Василь Вовкун іще наприкінці 1990-х розпочинав перші постановки класики.
 
«Знімаю капелюха перед його енергією, яку відчув і тоді, в наші молоді роки, і тепер, коли реалізовували геніальну фолк-оперу-балет «Коли цвіте папороть» Є. Станковича, — розповідає В. Сіренко. — Вовкун любить пливти проти течії. Це важко й небезпечно… Однак його напівбожевільне горіння, його вибухи треба сприймати, радше, як плюс, бо вони дають чудові результати і запалюють натхненням інших».
 
Далі був «Дон Жуан» В. А. Моцарта, який у режисурі Вовкуна постав на сцені театру не історичним персонажем, а ловеласом сьогодення. Публіка та критика розгорнула дискусію: «чи можуть бути відверті сцени в класичній опері у постановці українського оперного театру?» Це питання, яке вже давно не є актуальним для світової сцени.
 
Наступні дві прем’єри можна справді назвати звершеннями, адже твори, які з’явилися в репертуарі Львівської опери, зробили б честь будь-якому театру світу. Насамперед — через складність виконання та реалізацію задуму. Йдеться про постановку балетів «Пульчинела» та «Весна священна» (до речі, вистава увійшла в шорт-лист ІІ Всеукраїнської премії «ГРА» в номінації «За найкращу хореографічну/балетну/пластичну виставу») Ігоря Стравинського та музичну драму «Лоенґрін» Ріхарда Ваґнера.
 
До співпраці та вишколу танцівників, солістів, музикантів було запрошено митців з-за кордону: хореографа Марчело Алджері з Італії, американського диригента українського походження Теодора Кучара — для постановки балетів Стравинського; німецького режисера Міхаеля Штурма, сценографа та дизайнера костюмів Маттіаса Енгельмана з Австрії, помічника хормейстера Йоганнеса Кьолера з Німеччини, таїландського співака Нуттхапорна Тамматі — для виконання «Лоенґріна» Ріхарда Ваґнера.
 
Теодор Кучар, диригент-постановник балетів Ігоря Стравинського стверджує: — «Завдяки знанням, ризику, далекоглядності та експресії Василя Вовкуна ця постановка, яка багато де могла б вважатися нездійс­ненною, відбулася й стала визначним явищем».
 
«Світу потрібні такі люди, як борці та мрійники, що вірять у дива та візії, захоплюючи ними себе та інших!» — поділився враженнями від співпраці з Вовкуном німецький режисер, постановник «Лоенґріна» на львівській сцені Міхаель Штурм.
 
Прем’єри — найбільш показовий, але далеко не повний перелік ініціатив, досягнень та здобутків Василя Вовкуна. Варто хоча б перерахувати: відкриття камерної сцени, де також відбулася прем’єра опери Дж. Б. Перголезі «Служниця-пані» та постійно відбуваються концерти класичної музики, проведення масштабного оперного фестивалю імені С. Крушельницької, в якому взяло участь понад 700 учасників — трупи театрів України і Польщі та запрошені світові митці, конкурс для українських композиторів й режисерів на написання та постановку моноопери, а також Міжнародний конкурс вокалістів, що відбудеться у Львові вже восени цього року.
 
Попереду ще багато планів і прем’єр, які вражатимуть, провокуватимуть, викликатимуть дискусії, в які будуть залучені сотні митців та тисячі й тисячі глядачів. І один Режисер. 
  •