До 70-річчя оперного співака Олександра Громиша

«Я був упевнений, що тільки голос, що увібрав у себе неймовірну красу України, здатен на таке диво. І це диво завжди поставало реальністю на моїх очах, бо відлунювало сотнями заворожених поглядів у моєму серці».

Р. Береза. Із книги «Живу у голосі Мойсея (Олександр Громиш)»

Ім’я українського оперного співака, баса Олександра Громиша закарбоване не лише в історії Львівської опери, але й загалом – українського оперного мистецтва. Його голос чарував публіку у багатьох куточках України та світу, втішав важко поранених в гарячих точках Афганістану та в епіцентрі Чорнобильської трагедії, надихав та окрилював слухачів світової прем’єри опери «Мойсей» Мирослава Скорика, де співак виконував провідну роль, перед тим отримавши благословення Папи Римського Івана Павла ІІ.

5 травня 2020 року, у 70-ліття з дня народження Олександра Громиша Львівська Національна Опера вшановує пам’ять видатного співака, якого не стало у 2016 році.

Із ранніх спогадів дитинства Олександра Громиша линув спів: голос тітки Домахи, який чарував незабутньою красою, та оксамитовий бас дідуся Григорія, що був дяком і співаком хору у селі Сошанському на Вінниччині. Дідусь розповідав онукові чимало історій, в тому числі – біблійних, і за спогадами співака, саме оповіді про Мойсея були його улюбленими. Мине кілька десятиліть як він постане у складній партії Пророка Мойсея на світовій прем’єрі опери Мирослава Скорика…

Мойсей (опера “Мойсей” М.Скорика)

Але задовго до цього були чималі випробовування на життєвому та творчому шляху співака. Родина Олександра Громиша, а він був найстарший із трійки дітей, мешкала у шахтарському місті Нововолинськ на Волині. Внаслідок потужного вибуху на шахті, батько Яків став інвалідом, тож родині велося непросто. І разом з тим, батьки за частково позичені кошти придбали синові акордеон, грою на якому Олександр був надзвичайно захоплений. Підтримане батьками рішення навчатися музики приводить Олександра до Луцького музичного училища. Щоправда, юнакові із чудовим голосом порадили вступати не на народне відділення, а на хоровий факультет. Тут Олександр Громиш здійснив перші значні успіхи – і як співак, і як виконавець на фортепіано – гру на цьому інструменті він на диво швидко опанував.

Рамфіс (опера “Аїда” Д.Верді)

Становлення талановитого юнака перервала служба у армії, з якою пов’язані і неприємні, і піднесені спогади артиста. Після знущань та принижень, волею долі його талант був помічений офіцерським складом. Так співак став солістом у військово-музичному підрозділі військової частини у Чернівцях, а згодом – в Ансамблі пісні і танцю Прикарпатського військового округу у Львові. Із цим колективом, однак вже після здобуття освіти у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка та дебюту на сцені Львівського оперного театру, Олександра Громиша пов’язували ще багато плідних років творчої співпраці, в тому числі – виступи у найгарячіших точках тодішньої Радянської держави: в Афганістані у 1983 та 1988-му та в епіцентрі Чорнобильської аварії у 1986-1988 рр. У 1988 році за вагомий внесок у мистецтво та плідну творчу працю співаку було присвоєно звання заслуженого артиста УРСР.

Захарія (опера “Набукко” Д.Верді)

За артистичного наставника та вчителя Олександр Громиш мав за честь народного артиста СРСР та соліста Львівської опери Павла Кармалюка, який неодноразово повторював своїм учням: «співай не горлом, не голосом, а серцем, що б’ється в один такт з душею. Тоді і лише тоді ти станеш справжнім співаком». Саме з ініціативи Кармалюка, відбулося прослуховування Громиша у трупу Львівського оперного театру, до якої він приєднався ще будучи студентом у жовтні 1972 року.

Павло Кармалюк був видатним співаком і не менш відомим педагогом, який підготував чимало солістів, які пліч-о-пліч із професором виступали на одній сцені. Зокрема, пам’ятним був виступ Павла Кармалюка у партії Ріголетто 27 січня 1978 року, з нагоди сімдесятиліття. Публіка не тямила себе від захоплення, аплодуючи артистові, що у такому поважному віці виконував одну із найважчих партій разом із молодими партнерами по сцені, які були його вихованцями – Володимирою Чайкою (Джильда), Володимиром Федотовим (Герцог), Олександром Чепурним (Монтероне), Віктором Лужецьким (Спарафучіле) та Олександром Громишем (Чепрано).

Монтероне (опера “Ріголетто” Д.Верді)

Олександр Громиш впродовж кар’єри на сцені Львівського академічного театру опери та балету ім. І. Франка (згодом – Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької) виконував басові партії у майже двох десятках оперних вистав: Івана Карася в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Рамфіса і Царя Єгипту в «Аїді» Верді, Дона Базиліо в «Севільському цирульнику» Россіні, Коллена в «Богемі» Пуччіні, Анджелотті у «Флорії Тосці» Пуччіні, Монтероне та Спарафучіле у «Ріголетто» Верді, Захарія в «Набукко» Верді, Феррандо в «Трубадурі» Верді, Василя Собакіна в «Царевій нареченій» Римського-Корсакова, Рене в «Іоланті» Чайковського, Греміна в «Євгенії Онєгіні» Чайковського, Збігнєва у «Страшному дворі» Монюшка, Райнмара у «Тангойзері» Вагнера та Мойсея в однойменній опері Скорика.

Василій Собакін (опера “Царева наречена” М.Римського-Корсакова)

Вимушена перерва із сценою Львівської опери у житті співака відбулася після того як театр закрили на реконструкцію у 1978 році. Олександр Громиш продовжив кар’єру як соліст військових та мистецьких колективів: ансамблю військ країн – учасниць Варшавського договору у Польщі, потім – знову у Львові: у складі Ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу, оркестру штабу Західного оперативного командування Міністерства оборони України. Особливою сторінкою в житті артиста стала співпраця з оркестром камерної музики «Львівська камерата», Заслуженою академічною хоровою капелою України «Трембіта», Львівським муніципальним хором «Дударик». Репертуар співака поповнився творами барокової та духовної музики, що стало наступною ланкою професійного зростання митця, додало звучанню голосу неабиякої динаміки, легкості та неповторної якості.

Дон Базіліо (опера “Севільський цирульник” Д.Россіні)

Лише на початку 1996 року із давно омріяною партією Короля Рене в опері Петра Чайковського «Іоланта» Олександр Громиш повернувся на сцену Львівської опери. Цього ж року, під час гастролей із трупою театру у Франції, після блискучого прослуховування, неочікувано він отримав пропозицію від паризької «Гранд-Опера» стати солістом цієї престижної сцени. Та український співак відхилив пропозицію, залишившись на рідній землі. У 2002 році йому було присвоєне звання Народний артист України.

Олександр Громиш у числі різних колективів та трупи театру виступав у багатьох країнах світу: на оперних та концертних сценах Польщі, Угорщини, Австрії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Данії, Люксембургу, Іспанії, Італії, Болгарії, Румунії, Чехії та ін. У 2003 році був випущений компакт-диск «Співає Олександр Громиш» із записами арій і пісень.

Анджелотті (опера “Флорія Тоска” Д.Пуччіні)

Найбільшою радістю для артиста завжди була його сім’я. Також співак надзвичайно любив природу, рибальство та полювання.

Він залишиться в історії української музики не лише як чудовий і різносторонній артист, але й як першовиконавець складної партії Мойсея в однойменній опері Мирослава Скорика. Після 40-денних репетицій підготовки світової прем’єри цієї опери, Олександр Громиш був єдиним виконавцем головної партії і з успіхом виконав чотири прем’єрні вистави. За словами митця, неймовірної сили та впевненості йому додало благословення Папи Римського Івана Павла ІІ, що з візитом перебував у Львові і під’їхавши до оперного театру, запросив Олександра Громиша до свого автомобіля і подарував на згадку медальйон.

Мойсей (опера “Мойсей” М.Скорика)

До 70-ліття з дня народження Олександра Громиша, Львівська Опера транслюватиме онлайн оперу «Мойсей» за участі митця. Переглянути трансляцію Ви зможете у п’ятницю, 8 травня о 19:00. А впродовж тижня запрошуємо переглянути архівний документальний фільм про життєвий та творчий шлях Олександра Громиша.

Трансляція вистави та фільму відбуватимуться на YouTube каналі Львівської Національної Опери за посиланням (доступ до перегляду дійсний на час трансляції вистави та 12 годин після її закінчення): https://www.youtube.com/user/OperaLviv/videos

Стефанія Олійник,

кандидат мистецтвознавства

Фото – Олена Храмова