Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Марчелло Алджері: “ТЕАТР як ЛІКИ”

Постановник балетів “Весна священна” та “Пульчинелла” Ігоря Стравінського, а також танцювальних сцен в операх “Дон Жуан” В. А. Моцарта, “Лис Микита” І. Небесного у Львівській національній опері, італієць Марчелло Алджері поділився думками стосовно ролі театру в період пандемії.

За словами балетмейстера, цей “призупинений час”, спричинений коронавірусом, повинен змусити нас глибше замислитися над новою роллю театру у такому проблемному, складному і технологічному суспільстві, як наше, щоб дійти до ідеї Театру як реального інструменту турботи, реабілітації й освіти людей. 

Зараз театр як ніколи повинен входити в життя громадян, щоб діяти не лише як кузня мистецтва, але як важлива складова поряд з іншими психологічними, оздоровчими та культурними інституціями, що сприятиме післяпандемічній реконструкції здорового суспільства, якісним стосункам між людьми, добробуту й обізнаності, необхідних для функціонування цивілізованої країни. 


Усі ми, діячі культури, на політичному рівні повинні прагнути змінити курс, використовуючи всі можливості, щоб цей час не приводив до бідності, як це відбувається, а створював нові можливості для матеріального, культурного і соціального добробуту. Сьогодні для повторного відкриття закладів культури необхідні протоколи охорони здоров’я, які гарантують здоров’я як населення, так і артистів. Та з огляду на специфіку діяльності – це дуже складно для театру. 

Що робити тоді?

Я вважаю, що ці протоколи повинні інтегруватися у нові мистецькі форми: тобто не самі вистави повинні змінюватися відповідно до протоколів здоров’я, а нові постановки повинні бути безпечними, де протоколи інтегруються певною оригінальною концепцією, а також стануть джерелом натхнення, тобто “терапевтичним” продуктом  для ТЕАТРУ як ЛІКИ.

Тепер потрібно переоцінити всю організацію вистав, гарантуючи не лише простір фізичної безпеки для публіки та артистів, а також якісний культурний “простір” із створенням конкретних вистав – із задіяними невеликими групами виконавців, організація яких не потребує значних економічних чи виробничих зусиль. Цей процес повинен відбуватися не зменшуючи і не перекручуючи вже зроблені вистави. Натомість нові постановки, втілюючи усі необхідні протоколи безпеки, таким чином виражатимуть довірливі відносини між театром, артистами та аудиторією.

Пропоную декілька ідей щодо постановки вистав танцювального напрямку:

  • грати лише на декількох інструментах (наприклад, програма під фортепіано, соло скрипки тощо);

  • використовувати записи музики, яка матиме перевагу щодо зменшення витрат на виконавців і можливості користуватися величезним фондом дискографії;

  • збільшити кількість виступів протягом цілого дня з невеликою аудиторією та почерговою зміною артистів;

  • застосовувати цифрові або вже існуючі декорації та мінімалістичні костюми;

  • оцінити можливість проведення деяких вистав на свіжому повітрі у відповідних місцях;

  • розглянути цифрове телебачення, яке раніше було лише співучасником, як пріоритетного союзника сьогодні та в майбутньому;

  • здійснювати постановки, у яких передбачено залучення публіки до пройдення шляху у всіх просторах театру, під час якого він змінюється завдяки мультимедійним інсталяціям і виступам артистів наживо.

Не кожен буде готовий це зробити. Щоб переконати глядачів повернутися до театру, потрібна дійсно сильна мотивація. Потрібен буде театр, ТЕАТР ЯК ЛІКИ.

Я вважаю, на сьогодні – це ще незавершений великий страх: втратити свободу, роботу, близькість. Він може стати великою перешкодою для театру, але, якщо використовувати його позитивно, завдяки ідеї ТЕАТРУ ЯК ЛІКИ, ним можна керувати. Ця концепція допоможе розширити точку зору і, можливо, повернути багатьом усвідомлення того, наскільки важливими є дії кожного для загального блага, повертаючи нам повне усвідомлення того, що демократія вимагає рівної участі, але дає свободу.

Правильно користуючись цією серйозною ситуацією, концепція ТЕАТР ЯК ЛІКИ може змусити нас задуматися: як важливо, щоб на чолі країни та серед представників усіх важливих сфер суспільного життя були компетентні люди, здатні до втілення ідеалів, спрямовані працювати на загальне благо та використовувати свою силу на користь культури та проєктів, які ведуть нас до кращого майбутнього.

Усі ці відчуття повинні бути втілені у постановках, тому що зазначені думки, ідеї, поетичні бачення, слова, образи, знаходять своє втілення в синергії мистецтв, особливо у цей час, у ТЕАТРІ ЯК ЛІКАХ. 

У цьому місці кожен повинен відчувати себе головним героєм: вільним, який може додавати і втілювати власні жести, слова, тишу або просто присутність, щоб змінити і направити хід дії. Таким чином, театри та мистецькі майданчики можуть стати центральними у громадянському суспільстві, але лише в тому випадку, якщо вони розглядаються як ЛІКИ, яких до цього часу бракувало.

Тоді я сподіваюсь, що ми знаємо, як сприймати відкриття театру, незважаючи на великі труднощі: як можливість по-справжньому побачити, спостерігати, експериментувати, розмірковувати, і, нарешті, зрозуміти – що кожен із нас міцно тримає частинку майбутнього, яке ми будемо будувати з увагою, повагою та вмінням обирати.

Фото – Руслан Литвин.