XVII Міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької

Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Композитори пишуть спеціально для неї

https://bit.ly/2RtnCwo

 18 листопада у Дзеркальній залі Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької відбувся концерт Національного ансамблю солістів  «Київська камерата». Колектив, що отримав визнання не тільки в Україні, а й далеко за її межами, виступив у рамках XVII-го Міжнародного фестивалю оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, що тривав у Львові впродовж 13-18 листопада.  

Виконавці представили увазі слухачів різноманітну програму з творів сучасних українських композиторів: Євгена Станковича, Юрія Шевченка, Ганни Гаврилець, Золтана Алмаші. Напередодні концерту були оголошені зміни програми: замість очікуваної колядки «Добрий вечір тобі, пане господарю» в обробці Золтана Алмаші пролунав камерний твір «До Марії» Ганни Гаврилець. Не прозвучала і композиція «Ми є!» Юрія Шевченка. Проте такі зміни не позначилися на концепції концерту. Творчість українських композиторів представлена досить різноманітно і зміни, що відбулися, видалися рівноцінними. Крім того, усі з представлених творів написані спеціально для Національного ансамблю солістів «Київська камерата”.

Альтист Андрій Тучапець

Прелюдією концерту стала п’єса Євгена Станковича «Гірська легенда» для струнного оркестру та альта. Звучання гуцульсько-закарпатських інтонацій у поєднанні з сучасною гармонією і стилістикою, – характерний для композитора синтез авангардного та фольклорного мислення, виразно провів соліст Андрій Тучапець (альт). У «Гірській фантазії», насиченій кантиленними та віртуозними епізодами, музикант багатогранно розкрив тембровий і технічний потенціал альта. У виконанні Андрія Тучапця твір сприймався як народно-жанрова картина, своєрідна розповідь про легендарне минуле, пейзажні замальовки тощо. Особливо проникливо прозвучали кантиленні епізоди, у яких альт  імітував людський голос. Блискуча техніка соліста розкрилася під час виконання найскладніших пасажів із невимушеною легкістю. Колектив музикантів майстерно вирівнював темброві диспозиції від фону, на якому розгорталася мелодія альта через повноцінний діалог з солістом до повного домінування оркестрової цілісності. Багата динамічна палітра, інтонаційна насиченість звучання, чіткість та злагодженість ансамблю і соліста полонили слухачів.

П’єса для струнного оркестру «До Марії» Ганни Гаврилець зачарувала красою мелодичних ліній та гармонічних поєднань. Тонке нюансування, ніжність, прозорість і ясність виконання гнучко передали характер цієї «молитви без слів», яку можна поставити в один ряд з такими шедеврами світової класики як«Ave Maria» Джуліо Каччіні та Франца Шуберта.

Оксана Нікітюк, сопрано

Справжню естетичну насолоду подарувала слухачам Фантазія на тему колядки о. Йосипа Кишакевича «Спи, Ісусе, спи» Золтана Алмаші. Твір складається із двох рівнозначних розділів. Розгорнутий інструментальний вступ, у якому автор (віолончель) та Назарій Стець (контрабас) створили дует солістів, тематично не пов’язаний із самою колядкою, лише у кінці з’являється натяк на мелодію цієї колискової. Віртуозна партія віолончелі насичена різноманітними прийомами гри – від флажолетів до постукувань по корпусу інструменту. Виразова колористика зі вступу змодулювала в центральний розділ, з соло сопрано. Партія віолончелі при цьому зберігала рівноправні відносини з вокалом. Два голоси – інструментальний і вокальний вели ліричний діалог. Солістка Оксана Нікітюк тембральними забарвленнями вокалу, мімікою, жестами, тонкими динамічними градаціями (від піано і піанісимо) створила вічний образ люблячої матері, що заколисує дитя. Прекрасний ансамбль з віолончеллю як повноправним учасником дійства захопив публіку. Після завершення твору слухачі ще на кілька хвилин заворожено поринули у тишу. А потім пролунали бурхливі оплески та вдячні вигуки «Браво!».

Глибокий контраст з попереднім твором створили «Батярські пісні» Юрія Шевченка. Солісткою була запрошена запальна та емоційна скрипалька Богдана Півненко. Партії скрипки та камерного оркестру в «Батярських піснях» – рівнозначні і не поступаються один одному у віртуозності. Колектив розкрив не тільки свої технічні можливості, а і показав образне розмаїття творів. В кожному з п’яти номерів, що увійшли до цієї сюїти, ансамбль та солістка змогли передати ту особливу авантюрну атмосферу Львова, що панувала у місті на початку минулого століття. Адже, як відомо, лозунгом львівської субкультури батярів служив заклик: «Любити Львів, любити жінок і любити жартувати». Любов до нашого міста втілилася у першій із п’яти частин сюїти, що має назву «Тільки ві Львові». Тонким гумором наповнені «Там на балю ветиранів», «Файдулі фай» та «Бувай ми здорова». Втіленням почуття закоханості стала лірична «Панна Францішка». Цей образний калейдоскоп, котрий створив колектив під точним та виваженим керівництвом Валерія Матюхіна, дозволив слухачам пережити всю палітру настроїв – від елегійної задумливості до захоплення і радості із бажанням підспівати.

Богдана Півненко та «Київська камерата»

Кульмінацією концерту стала «Opera rustica» (або ж «Сільські сцени») – лаконічна одноактна опера для баритона, сопрано та камерного оркестру Євгена Станковича. Вперше цей твір був виконаний саме Національним ансамблем солістів «Київська камерата» ще десятиліття тому і відтоді міцно увійшов до репертуару колективу. Простота музичної мови, прозора романсова фактура оркестрового супроводу, відсутність віртуозних арій, розгорнутих сцен-діалогів, ба навіть самих персонажів та сценічної дії – ось головні відмінності цього твору від традиційного жанру опери. Виникає питання, чи варто вважати цю композицію оперою? Незвична структура твору із семи незамкнених номерів, що перетікають одне в одне. Перший номер автор позначив як увертюру, всі інші – чергування соло сопрано й баритона з дуетами. «За рікою тільки вишні», «Говорили-балакали», «Мати наша – сивая горлиця», «О, це осіннє журавлине «кру!», «Мамо, вечір догоря», «Затули мене крилом» – назви вокальних номерів більш, ніж красномовні. Композитор дуже чуйно передав зміст поезії Бориса Олійника, на вірші якого і написаний твір.

«Київська камерата»

Разом із ансамблем солістів виступили Оксана Нікітюк та Олександр Бойко. Тембральне поєднання їхніх голосів було досить незвичним: легке й ніжне сопрано та могутній, проникливий баритон. Чітка дикція, виразна артикуляція дозволили не тільки насолодитися красою пластичних мелодій Станковича, а й осягнути глибину змісту поезії Олійника. Зовнішня статика у жестах та міміці підкреслювала внутрішній інтонаційний розвиток подій. Якість оркестрового звучання вирізнилася тонким динамічним нюансуванням, поєднанням звукозображальних ефектів і інтонаційної деталізації. Вміння оркестрантів відчувати та підтримувати солістів заслуговує найвищої похвали.

Програма концерту Національного ансамблю солістів «Київська камерата» та блискуче виконання колективу, поза сумнівом, відкрили публіці нові сторінки сучасної української музики, показавши її багатогранність і багатовимірність.

Фото: Руслан Литвин