Капелюхи для звірів чи маски?/ Дизайнер головних уборів Людмила Табачкова
Коли б мова про модні головні убори та їх найвідоміших творців зайшла на початку 20-ого століття, відразу виринуло б прізвище Коко Шанель. Це вона – перед тим, як стати творцем маленького чорного плаття, коротких облягаючи жакетів і авторських парфумів №5, – відкрила капелюшне ательє в центрі Парижа і привабила до нього весь французький бомонд.
Якщо б лише заїкнутися на цю тему в наші дні, одразу сплило б ім’я телеведучої Катерини Осадчої, яка не з’являється на екрані без витіюватого капелюшка. Не завжди знаємо імена їх авторів, зате добре нам відома львівська майстриня, без чиїх золотих рук і фантазії не обходиться жодна вистава у Львівському національному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької.
Коли глядачі нової театральної прем’єри «Лис Микита» Івана Небесного будуть захоплено розглядати декорації й костюми, будуть розпізнавати, який звір ховається під тією чи іншою маскою, то їм допоможуть не лише гра артистів та слова з їх арій , а й головні убори персонажів – повні правди й фантазії, серйозності й гумору.
Автор цікавих, захоплюючих сценічних «облич» – художник- модельєр Львівської Національної Опери Людмила Табачкова.
Ми зустрілися на коротку розмову з Людмилою Михайлівною в її робочому кабінеті. Вона відповідає на мої запитання, не відриваючись від шкіри і ножиць.
Н. Т. Котрий за числом головний убір для «Лиса Микити» ви робите?
Л.Т. Здається, 77-ий. Роблю каркас, заготовку. Ще буде потрібне декорування, яким ось зараз займається моя помічниця Анжела Городиська – дуже здібна учениця, яка закінчила Львівську академію мистецтв і працює зі мною 6 років. Я, на жаль, такої освіти не маю.
Якщо б лише заїкнутися на цю тему в наші дні, одразу сплило б ім’я телеведучої Катерини Осадчої, яка не з’являється на екрані без витіюватого капелюшка. Не завжди знаємо імена їх авторів, зате добре нам відома львівська майстриня, без чиїх золотих рук і фантазії не обходиться жодна вистава у Львівському національному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької.
Коли глядачі нової театральної прем’єри «Лис Микита» Івана Небесного будуть захоплено розглядати декорації й костюми, будуть розпізнавати, який звір ховається під тією чи іншою маскою, то їм допоможуть не лише гра артистів та слова з їх арій , а й головні убори персонажів – повні правди й фантазії, серйозності й гумору.
Автор цікавих, захоплюючих сценічних «облич» – художник- модельєр Львівської Національної Опери Людмила Табачкова.Ми зустрілися на коротку розмову з Людмилою Михайлівною в її робочому кабінеті. Вона відповідає на мої запитання, не відриваючись від шкіри і ножиць.
Н. Т. Котрий за числом головний убір для «Лиса Микити» ви робите?
Л.Т. Здається, 77-ий. Роблю каркас, заготовку. Ще буде потрібне декорування, яким ось зараз займається моя помічниця Анжела Городиська – дуже здібна учениця, яка закінчила Львівську академію мистецтв і працює зі мною 6 років. Я, на жаль, такої освіти не маю.
Н. Т. А як же стали доброю майстринею вузького профілю?
Л.Т. Важко повірити у своє щастя. Після закінчення школи в мене майнула думка стати художником-мультиплікатором, але чомусь розгубилася , бо не знала, в який навчальний заклад треба вступати. Закінчила Львівський технікум електроніки і мала добру роботу на заводі «Кінескоп», але душа завжди лежала до іншого, чого спочатку навіть не могла чітко окреслити. В родині дві бабусі й мама постійно займалися рукоділлям, а тато – історик за фахом і військовик – навіть малював, копіював картини художників. Бабуся розповідала, що вміння гачкувати врятувало її від голодування під час і після війни: вона в’язала із тонкої нитки різні скатертини(то були шедеври), комірці, манжети; продавала їх і купувала хліб. Я теж малювала, вишивала, одягала своїх ляльок(потім – і синові іграшки-звірятка) і навіть пішла на дворічні курси моделювання одягу, після яких шила для себе і близьких.
Л.Т. Важко повірити у своє щастя. Після закінчення школи в мене майнула думка стати художником-мультиплікатором, але чомусь розгубилася , бо не знала, в який навчальний заклад треба вступати. Закінчила Львівський технікум електроніки і мала добру роботу на заводі «Кінескоп», але душа завжди лежала до іншого, чого спочатку навіть не могла чітко окреслити. В родині дві бабусі й мама постійно займалися рукоділлям, а тато – історик за фахом і військовик – навіть малював, копіював картини художників. Бабуся розповідала, що вміння гачкувати врятувало її від голодування під час і після війни: вона в’язала із тонкої нитки різні скатертини(то були шедеври), комірці, манжети; продавала їх і купувала хліб. Я теж малювала, вишивала, одягала своїх ляльок(потім – і синові іграшки-звірятка) і навіть пішла на дворічні курси моделювання одягу, після яких шила для себе і близьких.
Н.Т. Як доля попровадила вас до театру?
Л.Т. Завод розпався. Люди розійшлася хто куди, а я –сюди. В 1992 р. була вільна посада у кравецькому цеху. Серце затрепетало, що я натрапила на потрібне – шити не для кого-небудь, а для артистів. Моїм наставником і вчителем була – і є до сьогодні – художниця костюмів нашого театру, заслужена художниця України Оксана Зінченко.
Вона підказувала, які книги треба простудіювати. Зауважу, що вузької спеціальної літератури з виготовлення історичних, театральних головних уборів нема. За написання посібника раджу взятися моїй співробітниці Анжелі Городиській. Вона буде не тільки теоретиком, а й добрим практиком.
Л.Т. Завод розпався. Люди розійшлася хто куди, а я –сюди. В 1992 р. була вільна посада у кравецькому цеху. Серце затрепетало, що я натрапила на потрібне – шити не для кого-небудь, а для артистів. Моїм наставником і вчителем була – і є до сьогодні – художниця костюмів нашого театру, заслужена художниця України Оксана Зінченко.
Вона підказувала, які книги треба простудіювати. Зауважу, що вузької спеціальної літератури з виготовлення історичних, театральних головних уборів нема. За написання посібника раджу взятися моїй співробітниці Анжелі Городиській. Вона буде не тільки теоретиком, а й добрим практиком.
Н.Т.Мабуть, перші роботи найважче було виконати?
Л.Т. Ні, вони були прості, класичні: капелюшки, циліндри. А ос із «Набукко» довелось намучитись, бо і головні убори були такі, що важко десь побачити (ми ж тоді не мали комп’ютерів),і часи були фінансово складні. Ми шукали підручних матеріалів, використовували, наприклад, коробки з-під цукерок, морозива. До речі, хоч зараз нам незрівнянно легше працювати в цьому плані, все одно роздумуємо, що можна застосувати в нашій роботі. Ось розшукали і дійшли до висновку, що можемо успішно працювати з термопластам, який використовують шевці для устілок, і таке інше.
Л.Т. Ні, вони були прості, класичні: капелюшки, циліндри. А ос із «Набукко» довелось намучитись, бо і головні убори були такі, що важко десь побачити (ми ж тоді не мали комп’ютерів),і часи були фінансово складні. Ми шукали підручних матеріалів, використовували, наприклад, коробки з-під цукерок, морозива. До речі, хоч зараз нам незрівнянно легше працювати в цьому плані, все одно роздумуємо, що можна застосувати в нашій роботі. Ось розшукали і дійшли до висновку, що можемо успішно працювати з термопластам, який використовують шевці для устілок, і таке інше.
Н.Т. Для яких вистав ви працювали з найбільшим захопленням?
Л.Т. Для всіх! Навіть для найнезвичніших. З останніх – для «Лоенґріна» Р.Ваґнера, «Ключ на бруківці» Ж.Оффенбаха. До речі, в «Ключі» дуже добре працювалося з художником-постановником Дарією Зав’яловою, яка впритул, щоденно жила цим майбутнім спектаклем.
Незабутня робота над балетом «Дон Кіхот». Оксана Кузьмівна виготувала детальні ескізи гребінців для «іспанських» танцівниць і дозволила мені творити . Ось на них я нафантазувалася досхочу!
Л.Т. Для всіх! Навіть для найнезвичніших. З останніх – для «Лоенґріна» Р.Ваґнера, «Ключ на бруківці» Ж.Оффенбаха. До речі, в «Ключі» дуже добре працювалося з художником-постановником Дарією Зав’яловою, яка впритул, щоденно жила цим майбутнім спектаклем.
Незабутня робота над балетом «Дон Кіхот». Оксана Кузьмівна виготувала детальні ескізи гребінців для «іспанських» танцівниць і дозволила мені творити . Ось на них я нафантазувалася досхочу!
Н.Т. А хто робив проекти для «Лиса Микити»7
Л.Т. Дуже абстрактні – як ідею – подала Ганна Іпатьєва з Києва. А «життя» звірам дали ми з керівником кравецького цеху Жанною Малецькою. Ми придумали каркас із дрота і викручували його так, щоб ця основа набрала звірячої подоби.
Л.Т. Дуже абстрактні – як ідею – подала Ганна Іпатьєва з Києва. А «життя» звірам дали ми з керівником кравецького цеху Жанною Малецькою. Ми придумали каркас із дрота і викручували його так, щоб ця основа набрала звірячої подоби.
Н.Т. Але цю подобу треба було вміти вибудувати! Для цього треба бути художником.
Л.Т. Натхнення, бажання надиктовували, нагадували нам усі наші попередні знання. Мені ж пригодилися навички з моєї першої професії – уміння креслити.
Л.Т. Натхнення, бажання надиктовували, нагадували нам усі наші попередні знання. Мені ж пригодилися навички з моєї першої професії – уміння креслити.
Н.Т. Відхилимося від театральної теми. Як вам капелюшки Катерини Осадчої?
Л.Т. Для мене вони прості. Ну, часом буває цікаво. А ось головні убори співачки Олі Полякової – це солідна робота і з точки зору задуму, й експлуатації: вона ж у них танцює.
Л.Т. Для мене вони прості. Ну, часом буває цікаво. А ось головні убори співачки Олі Полякової – це солідна робота і з точки зору задуму, й експлуатації: вона ж у них танцює.
Н.Т. Чи мали ви замовлення від артистів із інших театрів чи естрад?
Л.Т. Деколи надходили прохання, але я ніколи не мала часу для приватної роботи. І люди звикли до моїх відмов. Мені цікаво в театрі, я ним живу. Бо він для мене – подарунок долі.
Дуже чекаю прем’єри опери «Лис Микита» І.Небесного. Впевнена, що глядачі будуть у захопленні від музики, режисури й акторської майстерності.
Л.Т. Деколи надходили прохання, але я ніколи не мала часу для приватної роботи. І люди звикли до моїх відмов. Мені цікаво в театрі, я ним живу. Бо він для мене – подарунок долі.
Дуже чекаю прем’єри опери «Лис Микита» І.Небесного. Впевнена, що глядачі будуть у захопленні від музики, режисури й акторської майстерності.
Розмову провела Надія Труш