Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Iнтерв’ю з оперним співаком, лауреатом численних міжнародних конкурсів Михайлом Малафієм

Оперний співак, випускник Львівської музичної академії, Михайло Малафій, одну за одною підкорював кращі оперні сцени світу – театрів Франції, Швеції, Німеччини, Ізраїлю, Бельгії та ін.
Однак через пандемію співак повернувся до Львова і вже 5 та 18 лютого тішитиме слухачів виконанням партії Рудольфа в опері «Богема» Дж. Пуччіні на сцені Львівської національної опери.
“Чимало в мене є улюблених вистав, але «Богема» все одно залишається найулюбленішою!”
Про грандіозні дебюти, які не відбулися через карантин та чому оперні театри України перебувають тепер у кращих обставинах, ніж європейські – у розмові з Михайлом Малафієм.
Із повним текстом інтерв’ю можна ознайомитись за посиланням: http://bit.ly/39IiW1o

🎟Квитки на оперу “Богема” можна придбати у касах театру та на сайті: https://bit.ly/2Muglzl

Оперний співак, випускник Львівської музичної академії, Михайло Малафій, одну за одною підкорював кращі оперні сцени світу – театрів Франції, Швеції, Німеччини, Ізраїлю, Бельгії та ін. Однак через пандемію співак повернувся до Львова і вже у лютому тішитиме слухачів виконанням партії Рудольфа в опері «Богема» Дж. Пуччіні на сцені Львівської національної опери. Про улюблені оперні партії, грандіозні дебюти, які не відбулися через карантин та чому оперні театри України перебувають тепер у кращих обставинах, ніж європейські – у розмові з Михайлом Малафієм.

– Михайле, сцена Львівської опери  є рідною для Вас. Після тривалих успішних гастролей на сценах європейських театрів Ви у зв’язку з карантином повернулися до Львова. Вже в лютому ми почуємо Вас в опері «Богема» Дж. Пуччіні. А власне, на яких сценах світу доводилося виконувати саме цю оперу?

– Українська земля – моя Батьківщина, яка дала мені голос, музикальність, вокальний слух, українську пісенну душу. Це земля, де я народився та зростав, а Львів дав мені освіту та навчив співати. Саме у Львівській національній музичній академії імені М. В. Лисенка під керівництвом професора, заслуженого діяча мистецтв України Олега Івановича Цигилика мені прищепили правильну вокальну школу. Тут почалась моя дорога, а Львів та Львівська опера – це моя єдина творча колиска, рідна сцена! Саме у Львові я живу та зростає моя дитина.

Мій дебют у опері «Богема» відбувся саме на сцені Львівської національної опери у 2015 році, як я тільки прийшов театр. Це була моя третя вистава на цій сцені. Наступною була постановка в Гданську (Польща), де було представлено 12 вистав протягом тривалого періоду. Це був мій перший досвід за кордоном як оперного співака.

Потім звичайно виконував «Богему» в Мінську, у Софії та місті Старій Заґорі у Болгарії, здається, ще в Братиславі. І найбільш крутий проєкт з оперою «Богема» в мене був у Королівській опері Швеції – протягом року було дуже багато вистав, цілий рік я там жив і працював суто виконуючи «Богему». Трохи приїлася навіть сама вистава (сміється – С.О).

– Чи є у Вас улюблена оперна партія?

– Звісно, це Рудольф у «Богемі»! Коли я прийшов до Львівської опери,  моєю найкращою оперою була тільки «Богема». Звичайно, нині в моєму репертуарі є близько 12 партій, та незважаючи на це, я ще більше полюбив згадану оперу, переслухавши безліч вистав у провідних європейських театрах. Чимало в мене є улюблених вистав, але «Богема» все одно залишається найулюбленішою. Утім, погодьтеся, якщо заспівати партію 100 разів поспіль, то вона вже так зашліфуєється, що не надто й кайфуватиметься, коли її слухати постійно. Тож тепер «Богему» у моїх пріоритетах  трохи потіснила «Тоска» Дж. Пуччіні, у якій  готуюся до дебюту, –   її я ще не виконував.

До слова, із опер Джузеппе Верді мені подобається «Симон Бокканегра», «Дон Карлос», і звісно «Травіата», яка не може не зачепити душу. «Ріголетто» – мені як солісту також уже приїдається, хочеться «свіжого мистецького м’ясця».

– Пандемія сильно змінила Ваші плани та гастрольні графіки у Європі. Які проєкти і на яких сценах не відбулися через впровадження карантину?

– Я є однією із великих жертв пандемії короновірусу і, скажу направду, що дуже багато проєктів «злетіло». Найбільше шкодую за продукцією «Ріголетто» в Ліонській опері у Франції, мало бути дуже багато вистав і 2,5 місяці в нас тривали репетиції. Буквально на самій прем’єрі, коли я прийшов її співати (я не спав нормально ніч, переживав як відбудеться прем’єра!), директор зібрав нас всіх у кабінеті і сказав: «I’m sorry, guys, but we must to cancel it» (Пробачте, друзі, але ми повинні все відмінити – ред.). І все! Ця постановка більше не відбудеться.

Далі у австрійському Граці скасувалася продукція «Дон Карлоса» Дж. Верді, а також постановка 5-ти актного «Дон Карлоса» у Будапешті. Упродовж літа мало відбутися багато вистав, але все також скасувалося. У мене була надія на осінь… Я поїхав до Граца на нову продукцію «Мадам Баттерфляй», де історія банально повторилася, як і з Ліоном: адже за 4 дні до прем’єри знову все скасувалося.

Також скасований мій дебют у «Тосці» в оперному театрі Діжон у Франції, вона ніби перенесена, але на який час – невідомо… Усе б мало весною запуститися, сподіваюся, воно так і буде. Простіше, коли б тобі сказали:  «Продукції не буде, займайся чимось іншим». А тут наче лише на місяць переноситься, ти купуєш квитки, переброньовуєш, за місяць все повторюється. Ти тратиш купу грошей… Це так роздратувало, що я вже думаю, нащо мені ті постановки, чи не поміняти мені професію? (гірко сміється – С.О.).

– Можна сказати, що українським театрам більше пощастило у цьому плані – нехай лише на половину місць у залі, але ж театри відчинені для глядачів…

– Можливо ми не увійшли на 100% у Європу і в нас трішки менше ціниться людське життя, але в даній ситуації, для мистецтва – це «на руку». Тому що, я вважаю, закриття театрів не вирішить у жодному випадку проблем з пандемією. Краще за ті гроші, що ми тратимо на локдаун, ми б побудували 2-3 нові інфекційні лікарні і гідно лікували людей. Сумніваюся, що за карантину люди не будуть контактувати, тим більше хвороби, які стосуються психологічного стану людей, набагато страшніші, як від тієї пандемії коронавірусу. А театр і мистецтво загалом здатні поліпшувати психологічний стан і цим підсилювати стресостійкість та опірність людини.

І, так! Ми однозначно в кращій ситуації, адже фахівці не йдуть з професії! Співак має бути постійно на сцені. Я цілий рік, не враховуючи концертів, не був на оперній сцені, при тому що до пандемії  7-8, а то й 12 разів в місяць виходив на сцену з виставами.      

І от, нарешті, 5 та 18 лютого відбудеться моя участь в «Богемі» на сцені Львівської опери. Але не так просто повернутися до тієї форми, в якій ти був до пандемії: раніше я виходив на сцену, як до себе на кухню, а зараз переживаю – як же воно буде?

– Що Ви вкладаєте в поняття «бути у формі» для артиста?

– Це означає не тільки постійно бути на сцені, хоча це – основне, фініш, до чого ми йдемо. Це також залежить від вокальної школи, манери співу, якої тебе навчили у музичній академії педагоги, з якими ти займався. Якщо ти займаєшся правильно, майстерність співу розвивається і її потрібно постійно підтримувати. Для мене це як у спортсмена, який 2-3 дні не побігав, не позаймався і він вже буде втрачати на швидкість секунди в часі. Те ж саме – оперний співак: якщо я один день не повправляв вокалізи – я відпочив, якщо 2 дні – мене це вже турбує, 3 дні – це вже чую я, а через тиждень – це вже чує публіка. Що вже говорити про рік! Повернутися назад в спів – це дуже важко.

Для співака – співати, це мати «набите» не тільки вухо, а й відчуття в голосовому апараті. Коли це відчуття забувається, то таке враження, що ти прийшов на перший курс музичної академії і починаєш вчитися заново. У нас настільки складна професія, що окрім того, коли ти навіть у формі, але захворів – мусиш шукати своє звучання по-іншому.

У порівнянні з диригентською професією, якщо диригент хворий, він все одно зможе продиригувати виставу. Але бути співаком – це щоразу виходити і не бути впевненим, чи ти візьмеш ту ноту на 100%.

– Чи є різниця у відчутті, як Вас приймає  публіка у Львові та  інших країнах? Чи «рідні стіни гріють»?

– Так, звісно. Тут я завжди більш розслаблений. Не скажу, що я менш відповідальний перед львівським слухачем, ні! Просто коли співаєш у Франції, Швеції, Ізраїлі, там інше сприйняття опери. Якщо це є Австрія, Німеччина, Італія, Франція – там найскладніше, тому що люди добре знають оперний репертуар і мову виконання. Відтак щиро бажав би й нашому середовищу такої ж освіченої зануреності в оперу як предмет уподобання, щоб сприйняття виконавського мистецтва вокалістів збагачувало слухача усіма естетичними нюансами, а вистава загалом – допомагала долати духовні кризи, розвивати емпатію та чулість до краси й творити нові гуманітарні сенси.

Розмовляла Стефанія Олійник.       

03.02.2021