News

Be first to know about events in out Opera

Вертихвіст та інші звіролюди: трансформація “Лиса Микити” через 130 літ У Львівській опері

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Вертихвіст та інші звіролюди: трансформація «Лиса Микити» через 130 літ у Львівській опері

Львів вишукано – бо ж опера і по сучасному, граючи ефектними образами, світлом, 3D-мапінгом й запускаючи акробатів у класичну канву, оживив Франкового Лиса Микиту.
У перші чотири дні показів підряд нової постановки у Львівському театрі опери і балету були аншлаги на усіх п»ятьох (!) виставах.
Бо режисер-постановник «Лиса Микити» Василь Вовкун, гендиректор театру, не зрадив своєму принципу гурманити у сценічному дійстві, міцно стоячи на принципах показу саме української історії у широкому культурницькому сенсі.
 
Лис Микита — Віталій Роздайгора, Заєць — Ігор Знетиняк
 
І ця ненав’язливо україноцентрична прем’єра виходить далеко за межі Львівського театру на площі Свободи, який наближається до 120-ліття з дня відкриття.
Бо цьогоріч минає 130 років від часу написання Іваном Франком філософсько-алегоричної поеми-казки для дітей і дорослих «Лис Микита», яка за силою літературної майстерності і читацького резонансу не поступається «Мойсею» й ліриці автора.
Це нагода загалом згадати про, без перебільшення, геніального письменника і перекладача, який знав 14 мов, номінованого на Нобелівську премію ще 1915-го (передчасна його смерть залишила таїною те, чи міг би він бути серед лауреатів, бо ними стають лише живі). У Львові він прожив 40 літ.

Історичний екскурс

Особиста справа кожного глядача: іти в театр лише насолоджуватися переглядом чи й поновлювати-накопичувати знання про побачене. 

Львівська Національна опера паралельно створеній постановці дає можливість копнути глибоко історію написання Іваном Франком «Лиса Микити» та подальших мандрів персонажів твору мистецьким світом.

Театр спільно з Львівським літературно-меморіальним музеєм Івана Франка підготував широкоформатний тримовний буклет – українською, англійською та польською – на понад 120 сторінок.

Опера «Лис Микита» композитора Івана Небесного у Львівській опері.

Отже, поема «Лис Микита», що складалася з дев’яти пісень (згодом їх число зміниться), вперше була надрукована 1890-го у львівському дитячому журналі «Дзвінок».
 
А вже наступного року цей варіант з’явився окремою книжкою. І хоч у вихідних даних було зазначено: «з німецької переробив Іван Франко», текст наповнився українським локальним колоритом, події перенеслися у тогочасну Галичину: з містечком Магерів, гірським хребтом Чорногора, річкою Черемош, горою Говерла.
 
Іван Франко помістив двір царя Лева у Львові, зробив Лиса Микиту вихідцем із Підгір’я, який мешкає, щоправда, у вигаданих Лисовичах (науковці відзначають, що словотвірна модель подібна до рідних Франкові «Нагуєвичів»).
 
«Уже сам той факт, що в протягу якихсь там трьох літ довелося друкувати тую книжку вдруге — се, можна сказати, річ у нас нечувана! — той факт і без мене каже, що публіка вже давно дала Франковому писанню свою мовчазливу оцінку», — констатував Агатангел Кримський у рецензії на друге видання «Лиса Микити».
 
А Михайло Грушевський з приводу скорого виходу у світ четвертого видання писав: «Чудова поема д-ра Івана Франка, що з високим талантом перенесла відвічну історію злодія лиса на український ґрунт і з незрівняним гумором розсвітила його хитрощі рисами українського (і особливо галицького) життя, давно стала в Галичині одною з найпопулярніших книжок у дитячої й дорослої публики, а тепер пробиває собі щодалі ширшу дорогу і на Україну росийську. Прегарна книжка для дітей, вона перечитується дозрілими людьми все з новою і новою насолодою».
 
Ще за життя Івана Франка його «Лиса Микиту» було видано п’ять разів. Твір тоді увійшов до шкільної програми галицьких середніх шкіл.
 
Оперне життя «Лиса Микити» почалося ще 1947-48 року, коли Франкову казку відобразив у нотному стані діаспорянин, уродженець Тернопільщини Іван Недільський, диригент і віолончеліст, композитор, який у зазначений період мешкав у німецькому Байройті, а згодом емігрував у США.
 
На американському континенті у 1970-му прозвучала опера «Лис Микита» Василя Овчаренка, уродженця Ніжина. До написання однойменної опери звертався і композитор відносно молодшого покоління Андрій Шуль зі США.

Екохутро, трембіта і з’їдання ближніх своїх

Ідея створити сучасну оперу «Лис Микита» у Василя Вовкуна виникла кілька років тому. Проєкт вирізняється тим, що це за тривалий час, із 2001-го, вперше замовлене композитору написання твору Львівською Національною оперою.
 
У результаті представлена україномовна опера Івана Небесного має чимало несподіванок: від, власне, звучання (адже, окрім традиційних для оркестру музичних інструментів, глядачі чують цимбали, бандуру, дримбу і трембіту, а перед тим шум дощу і вітру), до ефектних костюмів та масок звірів, а також сучасних технологій 3D-проекції та світла.
 
«Вважаю, що «Лис Микита» — явище в українському музичному мистецтві: видовищне, сміливе, технологічне, — коментує музикознавиця Галина Бабій, продюсерка Українського радіо UA:Суспільне. — Іван Небесний максимально відобразив у музиці характери звірів, суть казки. Так, арія Мавпи Фрузі у другій дії — це тема відомої колядки композитора «Ой, прилітали два соколоньки». Іван Небесний каже, що свідомо цитує її в опері, щоб зробити таким собі маркером своєї творчості».
 
Художниця по костюмах Ганна Іпатьєва для образів героїв використала екохутро, створюючи багатошарові наряди. Матеріал підібраний таким чином, щоб публіка в залі при зміні кольору та ракурсу освітлення бачила в героях спершу людей, а потім тварин. І навпаки.
 
І це підкреслює основну ідею, яку закладав у твір Іван Франко, а розвинув автор лібрето Василь Вовкун: хитрощі крутихвостів зі світу тварин є відображенням людської спільноти, 130 років тому і нині. Підступність, корисливість, обман і з’їдання ближніх своїх у прямому і переносному значенні з життя людей — більш витончені, на жаль, у світі людей. Бо ж: «В нас підмога лиш одна — це розумна голова»…
 
«У нашому випадку це справжній бестселер, але вже оперний, для сімейного перегляду. Це дійство, у якому органічно поєднуються розважально-авантюрний та сатирично-викривальні змісти й підтексти. І важко сказати, чого тут більше: людського в звіриному світі чи, навпаки, звіриного у людському», — зазначає Василь Вовкун. 
 
Диригентом-постановником опери став титулований американський диригент українського походження Теодор Кучар. До її творців залучили також молодого художника по світлу з Литви Арвідаса Буйнаускаса (який, зокрема, співпрацює з групою «Океан Ельзи»), художницю 3D-мапінгу Світлану Рейніш із Німеччини та італійського хореографа Марчелло Алджері, який до «Лиса Микити» у Львівській опері вже блискуче поставив балети «Пульчинелла» та «Весна священна» Ігоря Стравінського.
 
Із виконавців варто відзначити темпераментного Лиса Микиту Віталія Роздайгору, який вміло грає і мімікою. Загалом в опері-колажі домінує речетатив. Хоча вистачає приємностей і для любителів оперного співу. У поміч глядачам — і рухливий рядок над сценою з текстом українською мовою. 

Тактика і стратегія «Українського прориву»

«Постановка «Лиса Микити» у Львівській опері звертається одразу до кількох лакун, характерних для оперної справи в Україні, – коментує музикознавиця Анна Ставиченко. – По-перше, це проблема сучасного репертуару. Опера ХХ-ХХІ століть в українських театрах за одиничними виключеннями все ще залишається незвіданою територією, через що музиканти і публіка позбавлені можливості виконання та сприйняття оперної естетики, відмінної від звичного для українців репертуару, переважно обмеженого XIX століттям.

Василь Вовкун — режисер-постановник опери «Лис Микита»
Фото надані театром
 
По-друге, це практика замовлення оперних партитур сучасним композиторам, до якої звертаються топові світові театри та фестивалі і яка поки не є поширеною в Україні. «Лис Микита», замовлений Івану Небесному Львівською оперою виходячи з репертуарної політики, специфіки аудиторії та загальної стратегії розвитку львівського театру, є типовим прикладом commissioned work, який може продемонструвати ефективність такої форми оновлення репертуару й іншим українським театрам. 
 
По-третє, цим сучасним твором Львівська опера поповнила свою афішу у такому своєрідному сегменті, як дитяча або ж, за визначенням самого театру, сімейна опера. Робота з відвідувачами театру, які потенційно складуть його аудиторію за 20-30 років, є обов’язковою умовою успішного функціонування не лише окремого театру, а й оперної культури як такої у масштабах країни». 
 
Львівська опера «Лисом Микитою» продовжує масштабний проєкт «Український прорив» — цілеспрямовано, ефектно і гонорово (для не-галичан уточнимо істинне значення слова гонор — честь, гідність). Хіба можна було би порадити змінити кінцівку опери: щоб хитруну не вдалося після злодійств стати канцлером. Може, й алгоритми сучасної несценічної дійсності в Україні мінялись би швидше.