News

Be first to know about events in out Opera

В карантині й поза ним

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Про особливе завершення 120-го сезону, відкладені прем’єри, спроби здолати фінансові проблеми, працю у посткарантині й не тільки — у розмові з генеральним директором Львівської Національної Опери Василем Вовкуном, спеціально для видання Щоденна всеукраїнська газета «День».
💬 Vasyl Vovkun: «Театр був і буде потребою людини підзарядитися — в енергетичному, психологічному, душевному плані».
120-й театральний сезон Львівська Опера завершила без традиційного святкового закриття … — Василь Вовкун
23 червня, 2020 – 10:02
Фото надане Львівською Оперою

І все — через пандемію і карантин… Про особливості отакого, особливого, завершення сезону, відкладені прем’єри, спроби здолати фінансові проблеми, працю у посткарантині й не тільки — далі у розмові з генеральним директором Львівської Опери Василем Вовкуном. 

НАДТО ВЕЛИКА ПАУЗА

— Я поставив мету створити психологічно комфортну обстановку для наших працівників, — підкреслює Василь Володимирович. — Навіть написав зверенння до колективу, щоби вселити у колег надію, що після відпустки ми обов’язково запрацюємо. Загалом можу говорити зараз про три важливі чинники. Перший — збереження професійного рівня театру. На другому етапі карантину ми проводили репетиції групами артистам балету в класі і солістам-вокалістам разом із концертмейстерами. Другий  чинник — психологічний. Я або особисто розмовляю з нашими працівниками, або на сайті виставляю якісь меседжі — для того, щоби люди не втрачали оптимізму, бо час карантину для вокаліста, артиста балету чи музиканта — це є надто велика пауза… Заняття вдома не замінять занять у театрі, і я це дуже добре розумію. Навіть коли ми вийдемо на роботу після відпустки, потрібно буде час, щоби ввійти в свої береги, в свої професійні норми. І третій чинник — фінансовий. В кожному театрі потрібно платити за  світло,  воду,  пожежну охорону… Борги накопичуються. Зараз маємо борг 6 мільйонів 200 тисяч. Навіть якщо відкриється театр, то для того, щоби  покрити забаргованність,  нам знадобиться, очевидно, не один квартал. Ми були ініціаторами проведення онлайн-конференції з тодішньою  в.о. голови міністерства культури Світланою Фоменко за участю керівників усіх театрів, де вирішили звернутися до прем’єр-міністра України  з клопотанням про те, щоби ці борги взяла на себе держава. 

— Відповідь отримали?

— Наразі ні. Можливо, отримаємо тепер, коли вже призначений міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. Ймовірно, доведеться ініціювати ще одну зустріч, бо питання залишається. Підрахували по минулорічних звітах, що до 1 серпня, до відпустки, якби не карантин, ми могли з заробити 22 мільйони  280 тисяч гривень. І за ці гроші ми покривали не тільки соціальні витрати, а й акумулювали кошти на прем’єри.

— Розкажіть про заплановані прем’єри театру?

— Ми їх відмінили, а це були міжнародні проєкти…. Зокрема,  оперу «Турандот Пуччіні за участю польської команди. Виставу перенесли на листопад. Сподіваємося, що прем’єра ця відбудеться, бо в театрі вже для неї шиють костюми, йде робота над сценографією. У вересні планували постановку опер Дмитра Бортнянського «Сокіл» і «Алкід», над якими мала працювати німецька команда, а за пультом мала би бути Оксана Линів. Перенесли постановку на вересень 2021 року. Залишився у нас тільки «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського — можливо, до Нового року ми це зробимо, але все залежатиме від того, коли закінчиться карантин. Також поновлюватимемо балет Андрія Петрова «Сотворення Світу» зі сценографічними полотнами нашого Євгена Лисика — цю постановку плануємо до 120-річчя театру. 

— …не відбудеться й Фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької?

— Так, на жаль, фестиваль скасований. Скасовані також наші гастролі — у Кіпрі та у Польщі. Але головним для нас залишається питання виходу з карантину. З огляду на ситуацію у Львові і Львівській області, звичайно ж, оптимізму мало, бо ми, на жаль, — лідери з числа нових виявлених інфікованих COVID-19. Ми навіть повністю не ввійшли у другий етап пом’якшення карантинних заходів…

— Ми колись з вами говорили про проєкт Львівської опери й Мирослава Скорика…

— Так. Ідеться про балет «Тіні забутих предків». Я написав лібрето, надіслав його Мирославу Михайловичу.

— Тепер, коли нема пана Скорика, чи відбудеться ця вистава?

— Є «Карпатський концерт» маестро, який — в основі цього балету. Можливо, ми самі зможемо скомпанувати з музики Мирослава Скорика музичне тло для вже створеного лібрето. Матиму зустріч із цього приводу з диригентом Юрієм Бервецьким, і ми спробуємо цю тему обговорити. Також говоритиму з балетмейстером Сергієм Наєнком. Тобто на порядку денному цей задум є.

«УЯВИВ СОБІ, ЩО САМ СИДЖУ У ЗАЛІ В РЕЖИМІ «ШАХМАТКИ»…

— Доволі часто спілкуюся з директорами театрів стосовно так званих карантинних і посткарантинних справ. І доволі часто чую від них, що у разі вимоги розсаджувати глядача у залі за принципом шахівниці, аби зберегти безпечну для здоров’я відстань, вони на це не погодяться. Що ви скажете з приводу цього?

— Звичайно, така розсадка є збитковою. Оперний театр — це завжди масові вистави, коли задіяні хор (65 осіб), оркестр (не менше 70 осіб), солісти, балет… Виходить, що у нас більше людей буде на сцені, ніж публіки у залі! Отже, якщо говорити про фінанси, то це будуть збитки. Якщо говорити про творчий бік, то для того, аби професійно тримати себе у формі, цей варіант, можливо, варто й розглянути. А для мене особисто дуже цікаво, як розпочне роботу Віденська опера, яка першою зробить апробацію у Європі і відкриття залів для глядача, і, власне, отієї «шахматки», про яку ви згадали. От тоді й побачимо, як воно працюватиме. Але, з другого боку, зверніть увагу на те, що відбувається у громадському транспорті? Дистанції ніхто не дотримується й у супермаркетах… Отож життя начебто налагоджується в тому розумінні, що психологічний стан людей ніби відкидає оцю обережність. Але геть нічого не боятися все ж не варто, бо життя людей — найцінніше. І це стосується і артистів на сцені, і глядача у залі.  Я от думаю над тим, як оркестр, приміром,  сідатиме «шахматкою».  Є проблеми і з солістами та мізансценами… Зрештою, я уявив собі, що сам сиджу у залі в режимі «шахматки»…

— І як відчуття?

— А відчуття таке, що я перебуваю у стані карантину. Не дай Бог туди, не дай Бог сюди… А як поводити себе у фойє? Мені здається, що за умови «шахматки» не відбудеться отого творчого катарсису… Один чи два рази можна спробувати, звичайно.

— А можливості виступів просто неба не розглядали?

— Розглядали. І навіть знайшли таке місце у Львові. Наразі не говоритиму, де саме. Нові форматі зустрічі з публікою шукаємо! Для нас це — дуже важливо!

«ОНЛАЙН-ФОРМАТ ДУЖЕ ШВИДКО ПУБЛІЦІ НАДОЇВ»

— Розкажіть про резонанс від відеоверсій вистав в Ютюб-каналах, бо зараз чи не всі театри вдаються до того, аби  не розгубити прихильників. 

— Ми на початках, коли тільки-но почали виходити в онлайн-форматі, дуже раділи. А потім зрозуміли, що він, отой онлайн-формат, дуже швидко публіці надоїв. Бо нема живого спілкування, живої емоції, нема енергетики, нема свята, а, власне, створення свята і є призначенням театру.

— Раніше Львівська опера  ще заробляла на екскурсіях театром. Як із тим справа?

— Ми в цьому сенсі прив’язані до музеїв. Розпочнуть роботу музеї — відновляться й екскурсії нашим Оперним.

— Наразі, напевно, й не працюватиме і ваш Музичний салон — Дзеркальна зала?

— Там розсадити гостей «шахматкою» простіше, бо крісла переносяться. Й готові до показу наші камерні вистави. Ми готові до будь-якого формату, що його запропонує уряд. Тому чекаємо, коли нам дозволять відчинити касу театру. Бо здоров’я людей (і глядача, і наших акторів) для мене — понад усе!

З ДОСВІДУ ПРАЦІ МІНІСТРОМ КУЛЬТУРИ

— Ви  маєте  досвід роботи очільника Мінкульту (2007—2010 рр.). Тому прошу дистанціюватися від Львівської Опери й перейти до питань загальноукраїнського рівня, зокрема, про призначення на посаду Олександра Ткаченка.

— У нас ніколи не було Міністерства культури та інформаційної політики. З мого досвіду перебування в азійських країнах, а особливо там, де — тоталітарні режими, там поєднання міністерства культури й інформації поєднано логічно. І, заходячи в міністерства тих країн, я часто бачив, як міністр не відривається від екрана телевізора, а перед ним були всі канали. На мою думку, в нашій країні таке поєднання не є добре, тому що, напевно, наш міністр більше займатимуться інформаційною політикою, ніж культурою. Колись у нас одному міністерстві поєднали спорт, молодь і культуру. І менше ніж через півроку довелося реорганізовувати міністерство. Оці застереження і ставлять переді мною багато питань. Чомусь у Польщі міністерство культури жодного разу не змінювало своєї назви й успішно працює.

— На вашу думку, на що насамперед мав би звернути уваги новопризначений міністр?

— Ми досі не маємо визначення, що таке «національний культурний продукт». От тому-то нас і кидає зліва направо, бо незрозуміло, де наші кордони. Національний культурний продукт, в тому числі, стоятиме на сторожі інформаційного простору.  Це дуже важливо. По-друге, виходячи тільки з цього закону, можна створити інший — про меценатство, що дуже потрібний зараз, і театрам — у тім числі. І третє дуже важливе — це те, що ми ніяк не можемо вийти з радянського формату, коли фінансування культури відбувалося за залишковим принципом. Тобто зарплату ми отримуємо, а щодо розвитку — то по нулях було завжди. Стрибок був зроблений за попереднього Президента, коли почали фінансування кіно. І ми відразу побачили результат.

— Але ж це не означає, що фінансування забезпечує якість…

— Звісно, ні! Але українське кіно є! Важливо, що почався творчий процес, який раніше чи пізніше вийде на результат. Так само маю констатувати, що, на жаль, у нас нема практики  представлення міністром програми, а її, міністра Ткаченка, хотілося би почути. Бо попередній міністр, Володимир Бородянський, принаймні зібрав директорів різних установ і оголосив свою програму…

— Не менш важливо, напевно, спромогтися Ткаченку набрати професійну команду…

— Це правда, бо тільки здається, що фахівців у галузі культури багато.

«ТЕАТР, ЯК ЦЕРКВА, СТАНЕ ПОТРЕБОЮ, ШВИДКОЮ ПСИХОЛОГІЧНОЮ ДОПОМОГОЮ»

— З огляду на ситуацію з СОVID-19, навчальний рік розпочнеться дистанційно. І триватиме це невідомо скільки — швидше, за все, до листопада. А це означає, що й театри не відчинять дверей для публіки. Не маєте побоювання, що у разі такої ситуації у людей просто зникне бажання прийти до театру, музею, концертного залу  і так далі, бо відвикли? Зрештою, мистецько-культурні заходи й установи не є в першому ряді потреб. На жаль…

—  Ми говорили у театрі про те, що після закінчення карантину аншлагів (а ми останнім часом працювали на аншлагах) у нас не буде. Але, на мою думку, театр, як церква, стане потребою, швидкою психологічною допомогою тому, що відбувається у житті. Зрештою, були випадки, коли театр з різних причин призупиняв роботу. Але ж не щез! Театр був і буде потребою людини підзарядитися — в енергетичному, психологічному, душевному плані.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: