Art’s life

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Сцена Міського театру у Львові чула виступи співаків світової слави: А. Дідура, М. Баттістіні, Я. Королевич-Вайдової, Я. Кепури, Д. Беллінчіоні, К. Венс, Б. Сорель, І. Жіральдоні та ін.

Балетна трупа самостійно не виступала, тільки в 1921 році зважилася на постановку “Лебединого озера” П.Чайковського, яка ввійшла в історію театру як перший балет на цій сцені.

Міський театр ставив за мету прославляти, в першу чергу, польське мистецтво. Однак у його трупі працювало багато українських артистів, які возвеличували львівську сцену. Так, у першому театральному сезоні окрасою сцени був О. Мишуга, який співав в одинадцяти операх. У другому сезоні з блиском виступав Є. Гушалевич, у третьому – М. Менцинський і С. Крушельницька та ін.

А власне український театр перебував тоді в складному становищі. Артисти-українці, що були в складі трупи театру, всілякими способами намагалися дати зазвучати рідному слову. У 1905 році група драматичних акторів гастролювала у Києві, а 2 і З квітня 1906 року театр приймав на своїй сцені М. Заньковецьку і М. Садовського, Й. Стадника, Л. Кравчуківну, І. та К. Рубчаків, А. Осиповичеву у виставах “Батькова наука” за п’єсою І. Карпенка-Карого та в опереті М. Лисенка “Чорноморці”. У 1908 році тут виступила трупа театру “Руська бесіда” (заснований у 1864 р.) з операми “Наталка Полтавка” М. Лисенка і “Катерина” М. Аркаса. У різні роки в театрі співали, крім вищеназваних, і такі прекрасні українські оперні виконавці, як М. Голинський, О. Любич-Парахоняк, О. Руснак, О. Носалевич та ін.

У грудні 1939 року Міський театр було реорганізовано у Львівський державний театр опери та балету. Протягом 1941-1944 рр. театр пережив німецьку окупацію. Однак творче життя не припиняється. У театрі працювали такі видатні митці, як диригенти Л. Туркевич, М. Колеса, режисери В. Блават-ський і Й. Стадник, сценограф М. Радиш, хормейстер Я. Вощак, солісти Л. Черних, В. Тисяк, І. Туркевич-Мартинець, Є. Поспієва, 3. Дольницький, І. Романовський та ін. Опера, балет і драма почергово працювали для німців і львів’ян.

Після другої світової війни у театральний репертуар щороку один за одним входять твори українських композиторів або твори на українську тематику: опери “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського (перша післявоєнна прем’єра), “Наймичка” М. Вериківського, “Наталка Полтавка” й “Утоплена” М. Лисенка, “Маруся Богуславка” А. Свєчникова, “Богдан Хмельницький” К. Данькевича, “Хустка Довбуша”, “Сойчине Крило”, “Орися” А. Кос-Анатольського”, а згодом й інші.

Трупу складають талановиті виконавці, серед яких солісти опери П. Кармелюк, Н. Шевченко, Г. Юровська, М. Торчинський, Н. Цимбалюк, О. Дольський, солісти балету О. Сталінський, Н. Слободян, В. Ільїнська, М. Дельсон, М. Мономахов, Н. Єгурнова, диригенти Я. Вощак, І. Мандрикін, Я. Брагінський, художники, Ф. Нірод, О. Сальман. Кожна вистава збирає в театрі широку і вдячну глядацьку публіку.

Особливе захоплення викликає балет (у великій мірі, напевно, через його відсутність у Львові в попередні десятиліття), хвилюють новостворені українські балети, у яких незаперечними зірками на українській сцені були Наталія Слободян і Олег Поспєлов.

Із серпня 1956 року театр почав носити ; ім’я І. Франка. Наприкінці 60-х років він поповнився новими силами. За диригентський пульт стали Ю. Луців, І. Лацанич, С. Арбіт, у балетну трупу прийшли талановиті хореографи М. Трегубов, М. Заславський та А. Шакера, заявив про себе самобутній сценограф Є. Лисик. Глядачі йшли на вистави з участю улюблених артистів опери (таких як В. Герасименко, Т. Братківська, Т. Поліщук, Я. Чайка, Т. Дідик, О. Врабель, Г. Кузовков, В. Луб’яний, Л. Божко, Н. Тичинська, В. Ігнатенко та ін.) і балету (Г. Ісупов, О. Стратиневська, І. Красногорова, П. Малхасянц, Л. Орловська, Е. Старікова, Ю. Карлін та ін.).

Театр завойовує позиції одного з найкращих не тільки в Україні, а й на всій території Радянського Союзу. На деякі вистави глядачі приїзджають спеціально, щоб побачити сценографію народного художника України Євгена Лисика (“Спартак”А. Хача-туряна, “Есмеральда” Ц. Пуні, “Три Мушкетери” В. Баснера, “Ромео і Джульєтта” С. Прокоф’єва, “Створення світу” А. Петрова, “Лускунчик” П. Чайковського,”Джоконда” А. Понк’єллі та ін.), яка в монументальних розписах вражала повнотою розкриття музичної партитури, глибиною філософського осмислення твору, величезним багатством фантазії у виборі форм і кольорів. Традиції незабутнього Є. Лисика продовжують його учні: народний художник України Т. Риндзак і заслужений художник України М. Риндзак, творчість яких зараз відома не тільки в Україні, а й за кордоном. Постановки з їх участю неодноразово викликали велике захоплення на гастролях театру.

У кінці 70-х років театр закрився на реставрацію. У нього було зміцнено основу, переплановано підвальні приміщення (тут зробили, крім інших допоміжних приміщень, кафе); здійснено реконструкцію сценічних механізмів, що дало можливість встановити на сцені 4 плунжери для спорудження декорацій на різних рівнях.

У нішах фойє було встановлено погруддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу – М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського (скульптори – Е. Мисько, Я. Чайка, Й. Садовський, О. Пилєв). Оновлений і сяючий позолотою театр запросив перших глядачів у 1984 році.