News

Be first to know about events in out Opera

«Папороть» розквітла… взимку і через сорок років!

Газета “День” : https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/paporot-rozkvitla-vzymku-i-cherez-sorok-rokiv

У Львові відбулася гранд-прем’єра феєрії на музику легендарного Євгена Станковича
19 грудня, 2017 – 11:03
 
ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

У твору «Коли цвіте папороть» склалася драматична «біографія». За містично-детективно-абсурдними перипетіями, що протягом 40 років водили український творчий народ навкруги неї, але так і не дали цьому геніальному твору повноцінного сценічного життя! Так само, як нікому на світі невідомо, коли ж власне цвіте папороть, так і від дня заборони прем’єри радянськими бонзами 1979 р., варварського знищення декорацій і навіть пам’яті про цю постановку — не було відомо, коли ж нарешті «Папороть» набуде гідного, оригінального, повного і цілісного свого втілення на сцені.

Львівську прем’єру Василя Вовкуна в межах проекту «Український прорив» можна вважати символічним.  Режисер зламав містичне «закляття», що висіло над «Коли цвіте папороть» і випустив у світ справжній український символ.

Адже як і у першоджерелі — музиці, так і у першому повноцінному сценічному втіленні цієї фольк-опери-балету закладений потужний код, який дасть можливість наступним інтерпретаторам піти ще далі, ще сміливіше, ще гостріше, ще непередбачуваніше, ніж це зробив В.Вовкун. Його меседжі  добре зчитуються і дають великі можливості для подальших імпровізацій. Власне те, що і закладено тими легендарними і вже міфологізованими першими: Лисиком, Шекерою, Авдієвським і Глущенком.


ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

Режисер В.Вовкун — означив символічне коло національної самоідентифікації, через яке не мають пробитися вороги: від реальних до потойбічних. Візуалізував уявний простір — постав чи то вівтар, чи то жертовник, де за допомогою досконалого мистецького твору відслужили ритуал очищення з притаманною йому строго встановленою формою і демонстративністю на честь фантастичної ментальної української енергетики, яку заклав у свій неофольклористичний твір Є.Станкович, поєднавши прадавні народні мелодії з модерним симфонічним звучанням. Унікальний горловий спів, його інтонаційні тембри з введенням в симфонічну партитуру народних інструментів, принципів звукового «монтажу». Сміливо, масштабно, грандіозно поєднавши прадавнє із сучасним музичним мисленням. Ніну Матвієнко — із симфонічним оркестром під орудою диригента Володимира Сіренка, що нині є чи не наймайстернішим інтерпретатором цієї музики.

У цьому колі-жертовнику, амфітеатрі-вогнищі предстали дві дії-фрески: «Купало» і «Героїка». І якщо перша дія — це пристрасть, жар-колір і вогнецвіт (народні назви папороті), чуттєве безумство, бажання і страх потойбічного, вічне людське прагнення до забороненого, містичного, таємничого. То друга дія — реальна історія народу України, розказана божевільними ритмами танку і руху, громом мідних духових, скульптурністю досконалих тіл й за допомогою новітніх сценічних технологій, що пройшли крізь руки і талант художників-постановників Тадея та Михайла Риндзаків, художника-постановника світла, режисера відео проекцій Дмитра Ципердюка, автора костюмів Ганни Іпатьєвої.

Як і музика, що тримає від першої ноти до останньої в напрузі, так і сценічне дійство Львівського театру опери і балету тримає глядача, що затамовує подих, але при цьому має велике поле для власних трактувань того чи іншого символу, знаку, що подається зі сцени.  

Партитура фольк-опери змонтована з пісень — різних за жанром, темпераментом і темпоритмом: дум, плачів, історичних, ліричних, танцювальних, жартівливих, обрядових наспівів і запальних козачків, гопаків так і сценічне дійство пересипане розкішними знахідками: в хореографічній, світово-колористичній чи драматургічній партитурі.

Всім мелодіям народних пісень і танців композитором надане фірмового авторського звучання так і трансформованому (за згодою автора, звісно ж) лібрето надано цього впізнаваного почерку режисера В.Вовкуна — постановника масово-видовищних монументальних полотен, великих і величних опер, але з якимось дуже своєрідним і тонким відчуттям музичного матеріалу.

«Коли цвіте папороть» — вийшла дуже цілісним сценічним твором. Музика Євгена Станковича — масштабна, всеосяжна і така, що допомагає навіть при наявності оригінальної, різнокольорової та багатосмислової картинки — додумувати, дофантазувати тут і тепер своє власне розуміння цієї музики.  

Творча група постановників виштовхує у світ легендарний твір, робить його візитівкою не тільки Львова, а й усієї України — сучасної, європейської. Це справжня феєрія і немов гігантська ретроспектива в історію ще праслов’янського обряду, насиченого зрозумілими будь-якому етносу символами — земними, людськими, ірреальними, містичними, потойбічними (1 дія) і разом з тим реальними, існуючими в історичній площині речами, як війна, ненависть, хаос буття, гуманітарна катастрофа, віртуальна ірреальність, зброя, бій, аж до натяків на Майдан.+

Фінал — надія, народження нового життя, торжество самоідентифікації себе в цьому світі. Гармонія, доречний пафос духових та ударних, білий колір, підняті руки — благословення та єднання людського голосу з величчю оркестру-життя.

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, Львів — Київ
Рубрика: 
Газета: