Новини

Завжди дізнавайтесь першим про події в Нашій опері

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери

https://www.032.ua/news/3099560/buti-mamou-balerinou-istoria-solistki-lvivskoi-operi?

Знайомтеся, це 27-річна Вікторія Зварич – солістка балету Львівської опери і молода мама… Вже через 8 місяців після пологів Вікторія повернулася на сцену, бо балет – це любов на все життя…

Яким чином вдалося схуднути на 16 кг після вагітності і привести своє тіло у чудову форму? Як поєднувати материнство та балет, знайшовши ідеальну формулу балансу? Зрештою, яким є кришталевий і такий витончений світ балету зсередини? Відповіді на ці питання і не тільки шукайте у історії солістки Львівського оперного театру Вікторії Зварич.

На шпагат я вперше сіла у 6 років. Тоді я займалася художньою гімнастикою. Пригадую, що була дуже засмучена, бо мені вдалося це зробити останньою в групі. Коли нас розтягували, це було неймовірно боляче: з обох сторін стояли тренери, які допомагали тягнути ноги. Це було схожим на якісь тортури, я кусалася і кричала.

У балет прийшла досить пізно. Це було майже в 14 років. Не мала тоді якихось мегафізичних даних для балету. Якби ним почала займатися раніше, думаю, я б їх напрацювала. Згадую, як поїхала на навчання у Білорусь, то там балерини у 15-16 років вже могли танцювати перші партії у театрах, а я тоді навіть стрічки на пуантах не вміла нормально зав’язати (сміється, – ред.). Все-таки традиційно у хореографічне училище вступають у віці 9-10 років.

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери, фото-1

Зізнаюсь, раніше мені балет видавався якимсь нудним. Але коли побачила по телевізору фрагмент із «Дон Кіхота», де виступала Катерина Максимова, мене зачепив запальний танець, музика, і я подумала собі: «Ого, буває і таке!». Це мене надихнуло спробувати… Так я і потрапила в львівську хореографічну школу, де через вік мене відразу взяли у випускний клас. Потім закінчувала у хореографічне училище у Мінську, а далі навчалась в ЛНУ ім. І. Франка на спеціальності «Хореографія».

У Львівському оперному театрі працюю вже 9 років. У 2015 році була можливість переїхати до Будапешту, бо я пройшла там проби. Але виникли певні проблеми з документами, і я подумала собі: «Хм, можливо, це не доля». Тоді у Львівській опері мені якраз дали першу ведучу партію, а потім перевели у категорію солістки.

Із усіх головних партій, які я танцювала, найбільше люблю балет «Жізель» А. Адана. Мені подобаються драматичні ролі, це складна психологічна робота. Так, одного разу я настільки перевтілилася у свою героїню, що під час трихвилинної сцени божевілля, коли Жізель не мала чим дихати, мені вже, як і їй, не вистачало повітря. Після цього на тиждень навіть їздила у Карпати, бо відчувала якусь внутрішню порожнечу…

Балет – це чуттєвість. Це щось зовсім трепетне і сокровенне для мене, водночас це свого роду якийсь інструмент…

Кожна вистава прожита мною по-різному. Так, сьогодні в мене один настрій і я її танцюю ось так, а завтра цю ж постановку і партію я вже можу відчувати по-іншому.

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери, фото-2

Те, що я раніше вважала нудним, виявилося дуже глибоким. У художній гімнастиці все було по-іншому: ціль – виступити і зайняти перше місце. У балеті не просто доводиш собі, який ти класний, ти живеш цим танцем, у тебе є певна місія. Тому я справді вірю у глибинний сенс балетних вистав, вони покликані доносити глядачам якісь високі смисли.

Балерини не можуть важити більше 50 кг. Адже партнери, які їх піднімають, можуть собі надірвати спину. Були випадки, коли артисти балету так і казали: «Не буду її піднімати, бо вона надто важка» (сміється, – ред.). Тут мушу нагадати формулу, за якою вираховують ідеальну вагу балерини: від її зросту у сантиметрах віднімають 120.

Якщо у балерини зайва вага, спершу їй можуть просто зробити зауваження, адже бувають різні періоди і обставини в житті. Коли нічого не змінюється протягом 2-3 місяців, то вже не допускають до виступу. На щастя, у мене і до вагітності, і після не було проблем з вагою.

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери, фото-3

Раніше вагітність для балерин чомусь була проблемою. Дуже багато танцівниць через оці всі стереотипи справді не мали дітей. Мені ж навпаки здається, що материнство якось по-іншому відкриває жіночність. На сцені на таку балерину дивитися цікавіше.

Планувала повернутися у балет вже через місяць після народження. Перед самими пологами, я собі думала, що вже через місяць, у липні 2020 року, повернуся на роботу в оперний. Мені всі казали: «Ну-ну, подивимося на це» (сміється, – ред.).

У Мінську, де я вчилася, були балерини, які дійсно через місяць після пологів вже танцювали на сцені. Я теж собі вирішила, якщо хтось зміг, то і я теж зможу (сміється, – ред.). Але це дуже індивідуально. Більше того увімкнулися материнські інстинкти і я собі думала: «Як я можу залишити цю крихітку на цілий день?!».

Вдома я потрохи почала займатися майже відразу, але ось у театр повернулася, коли Лукії вже було 7 місяців.

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери, фото-4

Під час вагітності я дуже різко почала поправлятися. У нас в театрі одночасно були вагітні чотири балерини. І всі якось поступово набирали вагу, а я буквально з першого місяця. За весь період я набрала 16 кг. При цьому харчувалася я, як і завжди, тому навіть не знаю, з чим це було зв’язано.

Коли під час вагітності приходила на огляд до лікаря і вона мені казала ставати на ваги, я собі думала «Тільки не це!!!» (сміється, – ред.). Ще відтоді, коли я займалася художньою гімнастикою, мені закарбувалося те, що не можна багато важити. Моя стабільна вага – 50 кг, а тут з’явилися 66 кг, і це було для мене просто щось (сміється, – ред.).

Завжди стараюся правильно харчуватися, тому, коли носила під серцем Лукію, раціон майже не змінився… Коли приходимо у гості до друзів чоловіка, то всі чомусь думають, що я нічого не їм, а потім дивуються, що я їм в два рази більше ніж він (сміється, – ред.). Для занять балетом потрібно багато сил, тому, напевно, якось так виходить (усміхається, – ред.).

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери, фото-5

На наступний день після пологів я вже питала у лікаря, коли зможу почати тренування. «Через 40 днів», – сказав він мені. Я була в шоці. Але, коли ми приїхали додому з пологового, вже через 5 днів я почала потрохи розтягуватися. Прес не качала, більше прислухалася до тіла і робила ті вправи, які могла.

Оскільки в театрі тоді був карантин, приводила своє тіло у порядок, тренуючись вдома. Коли донечці вже було 5 місяців, почала займатися зі своїм педагогом, щоб повернути ще й танцювальну форму.

Через 7 місяців після народження Лукії я повернулася у оперний, хоча ще не була в ідеальній формі. Важко було стрибати, та й мій мозок вже працював по-іншому: вся увага була сконцентрована на донечці. Але в форму мене швидко привела звістка про те, що через місяць буде вистава і я танцюватиму досить складну партію (сміється, – ред.).

У театр я поверталася вже з вагою, яка була до вагітності, але саме тіло ще треба було «підрехтувати». Втім, коли почалися репетиції, я схудла навіть більше ніж до вагітності.

Дуже мотивувала думка про повернення в театр. Я неймовірно хотіла танцювати. Не витрачала більше ніж пів години в день на тренування вдома. Цього було достатньо, щоб вони мали ефект. Також трішки бігала, це добре допомагає схуднути. Якщо мати бажання, то можна встигнути все.

Бути мамою-балериною: історія солістки Львівської опери, фото-6

Танцюючи, картала себе тим, що я погана мама. Коли вийшла на роботу в оперний, то навіть не очікувала, що буде так психологічно важко. Тоді я ходила вранці та ввечері на репетиції, які тривали по годині. Спершу я мучилася від думки, що моя маленька донечка в цей момент не зі мною, а з чоловіком або нянею. А потім зрозуміла, коли буду постійно сидіти поруч з нею, але страждатиму через те, що покинула балет, то так зроблю лише гірше.

Думаю, не можна повністю розчинятися у материнстві. Дуже важливо розвиватися, працювати над собою. Так, перші три місяці вагітності мене постійно нудило і нічого не хотілося, але потім це все пройшло. І нудьгуючи вдома, я вирішила почати записувати тренування зі стретчингу і закидувати їх в Інстаграм. Усе якось так закрутилося, що це перетворилося у блог із 25,5 тисячами підписників. І тепер із моєю допомогою на шпагат сіло кілька десятків дівчат. При чому абсолютно різної вікової категорії і тілобудови.

Мені дійсно вдалося налагодити оптимальний режим, щоб поєднати це все. Після ранкової репетиції я повертаюся додому, роблю хатні справи, граюся з Лукією, знімаю якісь відео для блогу. На щастя, у мене є команда помічників – чоловік, бабусі, дідусі, няня (сміється, – ред.).

Фото: з особистого архіву Вікторії Зварич