Опера

Богема

Дж. Пуччіні
Тривалість 0 годин, 0 хвилин

Богема

Опера
Тривалість 0 годин, 0 хвилин

Лібрето Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози за романом Анрі Мюрже «Сцени з життя богеми»

«Богема» − одна із найвідоміших опер славетного італійського композитора Джакомо Пуччіні. Почувши оперу вперше, Ви ніколи не забудете її проникливих мелодій та емоційної музики. Адже в основі сюжету – зародження почуттів, ніжне кохання і, водночас – любов до життя паризькою богемою.

Та у долі свій присуд: часом щастя здається таким близьким, а потім вмить стає недосяжним…

Виконується італійською мовою з українськими субтитрами

 

Постановники

Диригент-постановник

Режисер-постановник

Художник-постановник

Художниця костюмів

Хормейстер-постановник

Дійові особи та виконавці

Рудольф

Михайло Малафій

Роман Трохимук

Мімі

Людмила Корсун

Дар’я Литовченко

Любов Качала

Мар’яна Мазур

Марсель

Петро Радейко

Орест Сидір

Роман Страхов

Шонар

Віталій Загорбенський

Роман Страхов

Юрій Шевчук

Коллен

Тарас Бережанський

Володимир Дутчак

Юрій Трицецький

Володимир Шинкаренко

Мюзетта

Аліна Діденко

Анастасія Корнутяк

Маріанна Цвєтінська

Бенуа

Дмитро Кокотко

Роланд Марчук

Альциндор

Роланд Марчук

Ігор Міхневич

Юрій Трицецький

Парпіньоль

Юрій Гецко

Олег Лановий

Олег Лихач

Віталій Роздайгора

Сержант

Микола Корнутяк

Лібрето

Дія 1

У мансарді

Різдво. Холодна кімната — промовисте свідчення бідності мешканців та їх байдужості до побуту. Поет Рудольф із мансарди мрійливо споглядає Париж. Художник Марсель майже задубілими пальцями дописує картину, і сподівається, що вона принесе йому славу.
Юнаки з почуттям гумору сприймають життєві негаразди. Із радістю зустрічають вони своїх друзів — філософа Коллена та музиканта Шонара, якому пощастило заробити трохи грошей. У кімнаті з’являються дрова, а на столі їжа і вино.
Дружній банкет почув господар дому Бенуа. Із рахунком за квартиру він приходить до веселого товариства і, сп’янівши, провокований Марселем, зізнається у своїх нібито любовних походеньках. Скориставшись цим, друзі виганяють Бенуа за «аморальність», не давши йому ні гроша і йдуть веселитися на вулицю. Лише Рудольф затримується: йому треба закінчити статтю для журналу.
Стук у двері. Це сусідка прийшла просити вогню. Між молодими людьми зав’язується бесіда. Із рук Мімі падає ключ. Раптом гасне світло, ключ знайти важко. Та й як це зробити, коли Рудольф вже знайшов його і заховав до кишені. Зрештою, обом хочеться продовжити розмову. Хлопець і дівчина розповідають про своє життя і закохуються одне в одного.

Дія 2

У Латинському кварталі

Народ на вулиці у святковому настрої. Четверо друзів вирішили повеселитися в кафе. Рудольф уже разом із Мімі. Він подарував їй чепець, яким вона не може натішитись.
Щоб викликати ревнощі у Марселя, Мюзетта приходить у кафе зі своїм новим кавалером — старим і багатим Альциндором. Марсель і Мюзетта, колись закохана пара, тепер розійшлася, але «серця їх б’ються все ще в унісон». Це й помітно: Мюзетта викидає «коники», щоб привернути увагу коханого, Марсель вдає байдужого. Врешті-решт дівчина знайшла вихід, вигадавши, що її натиснув черевичок, і відсилає осоружного Альциндора до крамниці. Останню перешкоду усунено і Мюзетта знову в обіймах коханого Марселя. Веселе товариство святкує перемогу кохання, співаючи гімн чарівній Мюзетті.

Дія 3

Біля застави

Вартівня на заставі й кабаре неподалік, в якому працюють Марсель та Мюзетта. Він малює, вона розважає піснями відвідувачів.
Зима. Світанок. Через заставу проходять робітники. Надходить Мімі. Вона знає, що десь тут працює Марсель. Можливо, в нього заночував Рудольф.
Мімі розповідає Марселеві сумну історію свого кохання: Рудольф страшенно ревнував її, вчора ввечері вони розійшлись.
Виходить із кабаре Рудольф. Побачивши його, Мімі ховається. Рудольф розповідає Марселю, що Мімі смертельно хвора. Нещасна! Мімі все чує.
Із кабаре з криком вискакують Мюзетта з Марселем. Чергова сварка зруйнувала їх тимчасове примирення. Чужі негаразди протверезили Мімі й Рудольфа. Вони миряться. Адже головне — це кохання, яке єднає їхні серця. Проте сувора дійсність змушує їх тимчасово розлучитись до кращих часів.

Дія 4

У мансарді

Рудольф щось пише, Марсель малює, але спокійно працювати не можуть. Вони згадують своїх коханих. Сум змінюється радістю, коли Шонар та Коллен приносять їжу. Друзі співають, танцюють, веселяться.
Раптом входить Мюзетта з напівживою Мімі, яка, покинувши свого коханця, хоче померти біля Рудольфа. Мімі тремтить від холоду. Мюзетта пропонує Марселеві продати свої сережки і покликати лікаря. Марсель і Мюзетта, згодом Шонар та Коллен виходять. Останній пообіцяв продати своє пальто, щоб купити ліки для хворої. Мімі й Рудольф залишаються самі. Вони мріяли побути наодинці. Обоє згадують своє знайомство, пошуки ключа, поцілунки.
Мімі задихається від кашлю. Приходять друзі: Марсель — із ліками, Мюзетта — з муфтою, яка востаннє зігріє руки Мімі.
Мімі засинає, щоб більше ніколи не прокинутись.

Історія вистави

«Богема» справедливо вважається однією із найвідоміших опер всіх часів, тому є в репертуарі практично кожного оперного театру світу. У Львівській опері «Богема» була поставлена у перший рік після відкриття (на той час – Великого міського театру), тож її львівська прем’єра відбулася 1901 р.

Створення опери Джаккомо Пуччіні розпочав, натхненний приголомшливим успіхом його попередньої опери «Манон Леско». Літературним першоджерелом нового твору став роман французького письменника Анрі Мюрже «Сцени з життя Богеми» (1851 р.), що розповідає про життя французьких митців – мешканців Латинського кварталу, відомого богемного осередку в центрі Парижа. Головні герої, четверо друзів – поет Рудольф, художник Марсель, філософ Коллен і музикант Шонар потерпають від постійної скрути, втім не втрачають гумору та не відмовляються від радощів життя. Цікаво, що всі головні герої мали прототипів у реальному житті, й тому їх характери, блискуче втілені у музиці Пуччіні, вийшли напрочуд живими та завжди викликають емпатію в глядача.

До написання лібрето за сюжетом роману Мюрже було запрошено знаних лібретистів – Луїджі Ілліку та Джузеппе Джакозу. Саме в цій кооперації Пуччіні створив свою найвідомішу тріаду – опери «Богема», «Тоска» та «Мадам Баттерфляй».

На шляху до створення одного зі своїх беззаперечних шедеврів композитору постійно доводилося долати численні перепони. Однією із них з них стала прикра історія суперництва та розірвання дружніх стосунків між Пуччіні й іншим відомим композитором Руджеро Леонкавалло. Через місяць після гучної прем’єри «Манон Леско» композитори зустрілися в Мілані і випадково з’ясували, що цікавляться однією темою. Леонкавалло разом із його видавцем Едуардо Сонцоньйо вирішили зіграти наввипередки і оголосили в пресі про наміри композитора написати «Богему». У листі до директора газети «Корр’єре делла сера» Пуччіні пише наступне: «…Безумовно, якби маестро Леонкавалло, до якого я відчуваю абсолютно щиру дружню приязнь, сказав мені раніше про те, що несподівано повідомив учора, я би не думав взагалі про «Богему» Мюрже… Нехай він пише музику, і я писатиму. Нехай судить публіка». І публіка розсудила: через рік після прем’єри «Богема» Леонкавалло зійшла зі сцен і зараз майже не виконується, в той час як пуччінівський шедевр навіть століття потому не втрачає популярності.

Наступною проблемою для композитора стала смерть автора літературного першоджерела Анрі Мюрже та вирішення певних питань щодо авторських прав. Тривалою і нелегкою була також спільна робота Пуччіні, Ілліки та Джакози над лібрето: через численні правки та суперечки вона затягнулася більш ніж на два роки.

Але головним випробуванням для композитора виявилась прем’єра опери, що відбулась 1 лютого 1896 року на сцені Туринського театру Regio. «Богема» була сприйнята публікою та критиками прохолодно, особливо на тлі гучного успіху попередньої опери Пуччіні «Манон Леско». Композитора звинувачували у самоцитуванні, створенні другорядної, прохідної опери. Найбільш гострою виявилася місцева критика, яка писала, що «“Богема” не змогла зачепити серця та розуми глядачів, тому не залишить свого сліду в історії нашого ліричного театру…» («La gazzetta piemontese»); «Музика “Богеми” є насправді музикою для негайної втіхи… і в цьому твердженні є як похвала, так і засудження» («La gazzetta di Torino»).

Причину холодного прийому пояснив видатний диригент Артуро Тосканіні, якому Пуччіні доручив диригувати прем’єру «Богеми». Маестро Тосканіні припустив, що подібна реакція публіки і критиків була спричинена враженнями від ще однієї прем’єри сезону – «Загибеллю богів» Вагнера. Під впливом оркестрової масивності та масштабності вагнерівських опер публіка не змогла переналаштуватись на зовсім інший образний світ – світ чуттєвої драми і сентиментів.

Втім видавець і покровитель Пуччіні – Джуліо Ріккорді продовжував вірити, що його підопічний створив черговий шедевр й у те, що публіка з часом обов’язково дасть «Богемі» справедливу оцінку. І він не помилився: попри те, що кожен опероман практично напам’ять знає всі її арії та сцени, шедевр Пуччіні продовжує збирати повні зали і змушує глядачів вкотре переживати історію міцної дружби і приреченого кохання.

Аліна Плахтієнко,
музикознавиця